Глава 3.

Вони дуже вчасно дісталися будівлі корпусу. За вікном стало темно, як вночі. Почалася сильна гроза.

Натан заніс Мію у велику простору кухню. Посадив на стіл, щоби йому було зручніше оглянути рану.

– На жаль, куля не пройшла навиліт, залишилася всередині, – констатував він. – Треба діставати та зашити рану.

– Діставай! – спокійно сказала Мія.

Він подивився на неї, тільки збирався щось сказати, як у приміщення швидко зайшли двоє. Це були молодші офіцери їхнього загону. "Не розлий вода" парочка Лора та Лакі. Ось у кого злагодження було на найвищому рівні!

– Капітане, нарешті ти повернувся! – кинулась до нього Лора, – Де ти був? Що сталося? – торохтіла вона. Раптом побачила Мію та замовкла.

– Лоро, Лакі, будь ласка, аптечку! Швидше! – сказав Натан.

Цих двох прохати двічі було не потрібно. Мить - і їх як вітром здуло. Наче й не було тут.

– Буде трохи боляче, – звернувся Натан до Мії.

– Не переймайся за це, – усміхнулась вона. – У мене високий больовий поріг. Головне, щоби ти тут мені не знепритомнів. Сподіваюсь, вигляду крові не боїшся? А то ще гепнешся тут. Відкачуй потім тебе.

Він усміхнувся їй у відповідь.

– Мені подобається, як ти налаштована.

Вона поманила його пальчиком, мовляв, іди сюди. Він нахилився до неї, вона швидко поцілувала його в губи.

– Знеболювальне, – посміхнулася.

Він швидко відсторонився, кинув погляд на двері:

– Не роби так більше!

– Як скажеш, капітане!

Лора з Лакі влетіли в кімнату. Подали Натану аптечку. Він оглянув її вміст, почав швидко перебирати все в ній, щось шукаючи.

– Не можу знайти анестетика.

– Чорт! – вилаявся Лакі, – Позавчора Танва на марші на тій стороні острова поранив ногу гострим камінням. Були змушені знеболити та зашити. Забули доукомплектувати аптечку.

– Розслабились тут без мене зовсім, – розгнівано кинув йому Натан.

Потім звернувся до Мії.

– Буде боляче, – попередив її.

Раптом не знати звідки з’явилася дуже красива дівчина. Вона метнулась до Натана. Він не встиг навіть обернутися, як та міцно обійняла його за талію та притислась до його спини.

– Натане, я мало не збожеволіла! Де ти був? – сказала вона.

Мія подумала: “Таки не збрехав. Дійсно боляче!” Особливого болю їй завдав вираз його обличчя, коли ця красуля до нього притислась. Він так блаженно усміхнувся. Йому було дуже приємно, що вона хвилювалась за нього. Але він швидко заховав цю усмішку від сторонніх. Повернув голову та сказав:

– Привіт, Айрін!

“Так ось яка вона та Айрін,” – подумала Мія, з цікавістю розглядаючи наяву капітанове марення.

Він тим часом обережно повернувся до аж так схвильованої дівчини та сказав:

– Зі мною все добре. Вибач, я зараз трохи зайнятий, – він обережно відсторонився від неї, аби не замастити кров’ю Мії.

Здавалося, лише тепер Айрін помітила ще когось тут у кімнаті, крім її ненаглядного Натана. Вона з цікавістю подивилась на Мію.

– Вибачте! Я…, – вона затнулась, підбираючи слова. – Я не помітила вас відразу. А ви…?

– Я – Мія, – не чекаючи поки Айрін закінчить запитання, відповіла Мія. – Ми з Натаном щось на зразок невідкладної допомоги один одному. Зараз його черга підлатати мене, – кивнула вона в бік залитого кров’ю плеча.

Було помітно, що Айрін знітилась. Натан кинув на неї ще один швидкий погляд та, нарешті, повернувся до пораненої Мії.

– Вибач, – звернувся він до неї. – Ти готова? Може розвести спирту? Кажуть, допомагає трохи знеболити.

– Та діставай уже, – сказала Мія. – Чим швидше почнемо, тим швидше покінчимо з цим. Ти головне сильно за мене не хвилюйся, а то ще з того діла рука здригнеться. Й, будь такий ласкавий, заший мене красиво. Не хотілося б ходити з якимось потворством на плечі. Мене так хлопці любити не будуть. Ну ж бо, давай, “вперед голка”!

Мія говорила й говорила, аби заспокоїтись, аби не боятися, аби не показувати свою гіркоту. У неї дійсно був вищий, ніж у звичайних людей больовий поріг, але біль вона відчувала та, як і будь-яка жива істота, не любила.

Натан тим часом усе підготував, підійшов до дівчини, зняв з плеча закривавлену сорочку. Вона притримувала її на грудях та дивилася на нього не зводячи погляду. Намагалася думати про їхні спільні приємні моменти, щоб відволіктися.

Натан тим часом продезінфікував рану. Узяв стерильний інструмент.

– Дихай глибше! Я швидко, – сказав він і запустив пінцет у рану.

Різкий біль пронизав тіло дівчини. Вона закусила губу, аби не закричати. Натан був дуже зосереджений. Піт великими краплинами стікав із його лоба. Врешті, куля дзенькнула об залізну тацю.

– Куля є, – констатував капітан. – Тепер зробимо тобі красивий шов. Як замовляла.