Всім “руськоязичним” українцям присвячується.
Номер 17-й, як завжди, ледве встигав на вранішню перевірку. Він страшенно стомлювався за день та не висипався вночі. Боліли руки та спина від напруги біля своєї учбової бузуки, від безперервних команд центуріона: “Люціанський об’єкт! Цілься! Стріляй!” І цілитись треба було добре, бо за кожне невлучення бузука карала - стьобала енергетичним батогом так, що очі вискакували із зіниць, два-три невлучення, і маєш втрату свідомості та ще й два дні карцеру на одній воді на додачу.
Студіози центурії “Смерть люціанам” шикувались на плацу, намагаючись відігнати сон та мати свіжий і бадьорий вигляд. Центуріон Нейл дуже не любив, коли студіози виглядали, як “мокрий цвіркень”, як він часто казав.
- Студіози! Увага! Шикуйсь! – громовим басом закричав центуріон.
Сьогодні він сам мав вигляд мокрого цвіркеня, мабуть, отримав прочуханку на раді центуріонів. Це було і добре і погано, бо зараз на плацу він так їх ганятиме, що ненависна бузука здасться їм ніжною та ласкавою, як власне ліжко.
- За що ми, циклопи, ненавидимо люціанів! – зразу ж почав центуріон декламувати вранішню молитву, так ні до кого і не причепившись.
- За дикість! – радісно гаркнули студіози.
Молитва, дякувати Високому Володарю, була довга, і за цей час можна було доспати – тільки всі три ока повинні бути широко відчинені, а рот повинен був кричати давно і навіки завчені слова молитви.
- За хобітську мову! .. За двоокість!... За безрогість!... – справно кричали в лад студіози, хоча більшість з них спала – навчишся, коли хочеш жити!
- За що ми будемо безжально вбивати безрогих люціанів, наших ворогів?
- За те, що кажуть “шо” замість “чьто”! Ха-ха-ха! В цьому місці потрібно було взятися за живіт на похитатися з боку в бік.
- За те, що їдять сало! Фє-фє-фє! Тут потрібно було зробити вигляд, що блюєш.
Ну, і таке інше. Номер 17- колись спитав у центуріона, а що воно таке, оте “сало”, на що отримав дуже туманне пояснення, і , як він зрозумів, сам Нейл не мав уявлення, що то таке. Всі вони їли синтет-їжу, дуже поживну, як їм казали, але інколи надзвичайно огидну на смак.
Молитва закінчилась. Центуріони приготувались до кросу, але!
- Студіози! Дякуйте Високому Володарю! Сьогодні день його Посвячення, тому він дарує вам день відпочинку - тихо сказав центуріон і заплющив два крайніх ока, неначе від болю.
- Після сніданку ви будете дивитись фільм про Високого Володаря, а потім фільми про війну Великих Циклопів з мерзенними люціанами – майже пошепки сказав Нейл і, похитуючись, пішов до їдальні.
Студіози помарширували за ним. Номер 24-й, який стояв в шерензі попереду 17-го, повернувся до нього, та моргнув одним оком, посміхаючись.
- А нашого Нейлика добряче вчора відлупцювали! – сказав він майже беззвучно, одними губами.
Це було страшне порушення, але 17-й посміхнувся йому у відповідь. 24-й дуже йому подобався. Він був сильний та спритний, один з найкращих студіозів, він не так стомлювався, як більшість, і в нього ще були сили інколи жартувати.
Фільм про ВВ 17-й майже весь проспав, виструнчившись на стільці та широко розплющивши очі. Мало того, він ще і запам’ятав фільм, хоч і не усвідомлював його зміст. Часто їх заставляли переповідати фільми і горе було тому студіозу, котрий не міг розповісти, що там показували. А от фільми про війну 17-й дуже любив. Коли відважні кадети знищували мерзенних люціан, топтали їх, тих, що звиваються по підлозі, черевиками, коли поливали їх волохаті безрогі голови вогняним шквалом бузук, о, це було прекрасно! 17-й вже не міг дочекатися, коли закінчаться його студії, і він зможе так, як Прекрасний Йорк, знищити літак з мерзенними, або як Відважний Янк, підірвати торгівельний центр з тисячами люціан.
Сьогодні був новий фільм, про Вогняного Карга, який спалив ціле місто дикунів люціан. Ну дійсно, невже вони не дикі створіння, ці люціани? В них навіть немає Великого Володаря, нехай вічно триває його правління, Який Дарує Їжу та Притулок Всім, немає Великого Царя-Повелителя, що володіє всім - всім - всім. І всіма заводами синтет-їжі, і всією нафтою, і всім газом, і всією землею, і всіма нами, циклопами. Він один тільки має право вирішувати, що, кому і скільки потрібно, і тому у нас на планеті порядок та достаток. І у кожного циклопа завжди є їжа та навіть власне ліжко!
Раптом 17-й помітив, що 24-й дивиться на нього та посміхається дуже якось образливо, неначе він, 17-й, не студіоз останнього року навчання, а якийсь школярик-малолітка. Після фільму зовсім другий центуріон, не Нейл, провів їх до їх спальні, сказав, що Нейл захворів, наказав сидіти тихо, бо саморучно всіх повбиває, замкнув їх, та й пішов собі геть. Це був рідкісний подарунок долі. 17-й не пам’ятав, чи в них було коли таке щастя - залишитись самим, без роботи та без нагляду центуріона. Студіози попадали на свої ліжка та почали розмовляти між собою. 17-й підійшов до 24-го.
- 24-й! Чому ти сміявся з мене там, у кінозалі? – спитав він.
- Ти такий наївний! Невже ти віриш всім цим фільмам? – дуже тихо сказав 24-й і засміявся.
- Як це, наївний? Ти хочеш сказати... – відповів 17-й.
- Так! Ти ж не дурний хлопець, це все брехня - останні три слова тільки губами сказав 24-й.
17-й отетерів. Раптом він подивився на все своє життя зовсім іншими очима, немов би 24-й відчинив трішки свою голову, і 17-й побачив там дещо страшне і вражаюче, чому він ще не міг підібрати назви, чи якось це усвідомити та зрозуміти.
- Ти знаєш, ми не циклопи – дуже тихо і дуже серйозно сказав 24-й.
- А хто? - з жахом спитав 17-й, вже знаючи відповідь.
- Ти знаєш – відповів 24-й.
- Ні! - засміявся 17-й. Ти завжди любив жартувати! А три ока, а роги, а зріст! Ха, це ти наївний! – 17-й майже заспокоївся, приводячи сам собі ці докази власної “циклопності”.