Епілог

Події, які відбулися після 11 розділу

Після подій у готелі «Парамаунт» Х’юго Герреро був арештований. Як там надалі розвивалися події, я вже не знала. Чи затримали людей Омара та що взагалі трапилося, мені було в принципі не цікаво.

Прокурором по справі був призначений Девід Корнер. Кетрін тимчасово була під наглядом у психолога. Моїм основним знаряддям стали документи батька. Усі знали, що вони в мене, але ніхто не хотів тиснути.

Усе проходило за процедурою, доки мене не намагалися вбити.

Я повідомила, де знаходяться документи, нехай вже там самі вирішують, що з ними робити. Свою основну роботу я зробила: повернула Кетрін.

Коли прокинулася в лікарні, то першим, кого побачила, це був Матео. Він сидів біля мого ліжка в білому халаті та повідомив, що всім сказав, що він мій брат. Також сказав, що Кетрін з Бонітою вже відпочивають на Карибських островах і чекають на нас. Скільки пройшло часу, я не знала. Я взагалі не могла збагнути, що відбувається, який сьогодні день та котра година.

— Меліссо, ти вже чотири місяці в лікарні!

— Скільки? — намагалася піднятися, але відчула гострий біль у животі.

— Обережно! — викрикнув Матео та допоміг мені піднятися з ліжка.

— Ханна народила?

Матео не знав, про кого йде мова, тому лише знизав плечима.

— Матео, як там Катаріна? — тихо запитала.

— Я не знаю! — відповів та опустив очі.

— Нічого, ти ще знайдеш своє щастя.

— Мел, тобі потрібно відпочити!

— Нафіг цей відпочинок. Тікаймо звідси негайно!

***

Я відлетіла з Матео зі Штатів на Багами як Мелісса Еліт Дельгаро. Ніхто не намагався мене зупинити, ніхто не ставив мені питань. Я спокійно вистояла свою чергу в аеропорту, показала свій паспорт та зайшла в літак. Ніхто за мною не гнався, нікому я більше не була потрібною. Нарешті цей день настав!

Кілька місяців ми відпочивали на Багамах, але потім вирішили, що все ж таки потрібно десь оселитися на постійній основі. Наш вибір впав на Італію, а саме на місто Палермо. Коли ми збиралися від’їжджати, то Матео повідомив, що йому вже час іти своєю дорогою. Я була доволі зворушеною. Матео став для мене братом. Я розуміла, що рано чи пізно цей день настане, але ніколи не думала, що це буде так тяжко.

Ми вирушили до Італії.

Я ще не вирішила, чим саме буду займатися, тому просто насолоджувалася спілкуванням з Кетрін та Бонітою. Минали день за днем, я розпочала ремонт у будинку. Двоповерховий будиночок біля моря я захотіла зробити нашим новим будинком мрії.

— Мамо, мамо! — почала голосно кричати Кетрін. — Мамо! — ми з Бонітою швидко вибігли з будинку. — Мамо, до нас приїхав дядько Девід.

Я не могла повірити власним очам. Девід Корнер ніс на руках мою Кетрін.

— Меліссо, а хто цей красунчик? — тихо запитала Боніта.

— Боніто, він прокурор, —  прошепотіла. 

— Краще вже прокурор, ніж якийсь рибак, — хмикнувши, Боніта пішла назустріч Девіду. — Я Боніта, тітка Мелісси! — простягнувши руку, сказала.

— Девід! — взявши тітку за руку, усміхнувся.

— Я знаю, — засміявшись, сказала Бон. — А ви, чоловіче, гарний такий. Правда, Меліссо?

Я зніяковіла, але все ж таки наважилася підійти ближче. Отакої, я, Мелісса Еліт Дельгаро, не боялася лідерів картелів, не боялася йти під кулі, а тут стою ніби вкопана та, широко відкривши очі, розглядаю чоловіка. 

— Мамо, нашого гостя потрібно запросити в будиночок мрії.

— Так, звичайно, люба. Іди з Бонітою, а я сама запрошу гостя, — дочекалась, доки Боніта та Кетрін підуть у будинок, потім додала: — Що, пане прокуроре, привезли ордер на мій арешт?

— Привіз, — спокійно відповів. Від цих слів я зробила крок назад. Девід помітив це та засміявся. —  Це тобі передала Ханна.

Я взяла в руки паперову картку та щиро всміхнулася. Це було фото Ханни з донькою.

— О, вони такі милі!

Перевернувши світлину, побачила напис: «Моїй відчайдушній Меліссі Еліт Дельгаро».

— Дякую, Девіде!

Ми повільно йшли до будинку.

— Як ти знайшов нас?

— Це було важко, але… як бачиш, не для мене!

— А ти… як ти поживаєш? Як там справа проти Герреро?

— Не знаю, я її віддав іншому прокурору. Нехай вони вже там займаються. Доказів у них вистачає, Герреро може сісти до в’язниці до кінця свого життя.

— Девіде, людей Омара піймали?

— Цією справою займається ЦРУ.

— Я рада, що ти приїхав! — відверто сказала та, взявши його за руку, повела за собою.

За кілька днів Девід повідомив, що скоро планує повернутися у Штати. Мені стало сумно від цієї новини. Не розуміла своїх почуттів та боялася допустити думки, що він став особливим чоловіком не лише для мене, але й для Кетрін. Так, я пустила його у свій дім, але разом із цим страх був присутнім!