Розділ 14

Попереду йшов Лукас, позаду Абнер. Мірей чекав сигналу, коли потрібно включити пожежну сигналізацію. Фернандо розмістився на даху будинку та вів спостереження за клубом. Ми зайшли через задній вхід. Був лише один охоронець, тому з ним Лукас впорався дуже швидко. Людей було не так багато, тому ми пройшли тихо, швидко та спокійно в кабінет… колишній кабінет батька.

— Привіт, Езусе! —  сказала я, та наставила на чоловіка глок з глушником.

Людина Герреро різко повернувся від вікна та від неочікуваності присів у крісло.

— Езусе, руки поклади на стіл, щоб я їх бачила! — підійшла ближче.

— Мелісса? — чоловік витріщив свої очі. — Мелісса Дельгаро?

— Езусе, скажи своїм людям, щоб не турбували тебе.

— Я не буду цього говорити. Та пішла ти… сучко! — заверещав чоловік.

— Може, його вдарити, щоб був вихованим? — хмикнув Абнер.

— Можна. У мене немає часу говорити з цим придурком.

Абнер сильно вдарив Езуса. Він упав на підлогу. Лукас та Абнер зв’язали його та запхали лямку в рот. Я шукала на дверях щілину, яка відкриває двері до сховища батька. Через кілька хвилин я все ж таки змогла знайти вхід. До сховища вели сходинки, а далі були ще одні двері з паролем. Я включила світло та спустилася.

Була десята година вечора. Мабуть, до клубу вже почали сходитися люди й, можливо, десь поряд Хуліо зі своїми людьми. Чоловік став моїм прикриттям, тому що я не могла видати себе перед Герреро. Фернандо повідомив, що до клубу наближаються кілька чорних машин. Хуліо приїхав на дискотеку! Чудово!

Спустившись двома сходинками, почула постріли. Лукас та Абнер закрили двері до кабінету, і у нас залишилося не так багато часу. Я швидко ввела пароль та, відкривши сховок, забрала чорну теку та флешку.

— Мірею, — сказала в навушник, — вмикай сигналізацію! Ми виходимо!

Доки люди Хуліо та Герреро перестрілювалися, а відвідувачі клубу в паніці тікали, ми вийшли непоміченими. Лише перед самим виходом довелося застосувати силу та зброю. Поки чоловіки розбиралися з людьми Хуліо, я без зволікання прострелила ногу одному охоронцеві, іншому всадила кулю в плече. Почувся їдкий запах газу, я метнулась до чоловіків та крикнула, що пора валити звідси. Вже на вулиці Фернандо вистрелив у декількох осіб, які бігли за нами.

— Гарна робота, Фернандо!

— Завжди радий допомогти! — почула відповідь через навушник.

За рогом були припарковані дві машини. Ми виїхали та побачили, що клуб палав у вогні. Прибули пожежні та поліція. Я кілька хвилин спостерігала, потім завела двигун та рушила слідом за чоловіками до готелю.

Це був третій наш готель, ми знову змінили місцеперебування. Чоловіки зібрали свої речі й документи, попрощались зі мною та вирушили в аеропорт. Я залишилася наодинці та більш ретельно передивилася документи й переглянула запис на флешці.

Неймовірно, батько мав справу не лише з Х’юго Герреро, чиновником із Міністерства фінансів США Джошуа Кларсоном, але й кількома впливовими людьми з міністерства оборони.

«Сподіваюся, твої компромати врятують життя моїй доньці. Лише за одне можу подякувати, що ти дозволив народити Кетрін та не забрав її від мене», —  продумала про себе.

Зранку зібрала речі та вирушила в банк «Морган Стенлі», відкрила банківську комірку й сховала документи та флешку. Сьогодні був вирішальний день. Я спокійно вийшла з банку, не передбачаючи, що, пройшовши до машини, дорогу мені перегородить чорний джип. З нього вийшов чоловік.

— Якого біса? — незадоволено сказала.

— Добрий день, міс Дельгаро! — усміхнувся він та наблизився. — Радий зустрічі. Сідайте в мою машину, і ми спокійно поговоримо.

— У мене справи! Немає часу з тобою теревенити, — відвернулася.

— Можливо, лише одна справа? І це зустріч з Герреро, о десятій годині в готелі «Парамаунт»?