Розділ 11

Мелісса

— Кетрін, янголятко, я змушена на деякий час знову зникнути. Я не можу сказати, чи надовго, але хочу, щоб ти знала — я тебе люблю найбільше у світі. Як тільки Боніта зможе приїхати, вона обов’язково знайде тебе, — я обійняла доньку. — Люба моя, не сумуй і не хвилюйся. Слухайся дядька Девіда, —  підняла голову та поглянула на чоловіка.

У квартиру зайшли троє чоловіків. Я провела поглядом доньку. Вона наостанок помахала мені ручкою й, вийшовши з будівлі, сіла в машину.

— Ці люди точно надійні? — запитала в Девіда.

— Так, можеш не хвилюватися.

— Девіде, якщо з Кетрін щось трапиться, я особисто вб’ю всіх твоїх колег! — серйозно сказала.

Девід закотив очі та наказав, щоб я збиралася.

— Хто знає, що я даю свідчення проти чиновника Джошуа Кларсона?

— Не багато людей. Вони надійні та перевірені. А чому ти питаєш?

— Просто дивно якось… від моїх свідчень може полетіти багато голів у міністерствах, і не лише Кларсона. Ти будеш підтримувати державне обвинувачення в суді?

— Можливо.

— Твоя відповідь не точна.

— Я довгий час провів із тобою. Усі документи, докази будуть сформульовані належним чином, але не факт, що в суді буду саме я підтримувати державне обвинувачення.

Решту частину дороги ми їхали мовчки. Я була досить схвильованою. Сьогодні потрібно розповісти все, і чим скоріше, тим краще. Я готова була сидіти в кімнаті для допитів хоч цілу ніч. Потрібно завершувати цю гру. Якщо досі за мною не прийшли, то скоро прийдуть.

Девід провів мене в кабінет. На дверях прочитала вивіску, це був кабінет агента Алекса Хейла. Я спокійно зайшла всередину й не повірила своїм очам. Переді мною стояла Ханна.

— Привіт, — усміхнулася до неї. — Неочікувана зустріч.

— Привіт, Меліссо!

Девід та Алекс Хейл вийшли з кабінету, а я залишилась із Ханною наодинці.

— Як ти змогла добитися дозволу на зустріч?

— Переконала свого чоловіка, і він поговорив з Девідом. До речі, ти правильно зробила, що довірилася Корнеру.

— Можливо, але вибір у мене був не великий й обмежений час на роздуми. Тим паче коли я дізналася, що його відсторонили від справи батька, то подумала, що він, можливо, і не продажний прокурор.

Ханна кивнула. Ми продовжували стояти одна навпроти одної.

— Я рада тебе бачити, — тихо сказала Ханна. — Вибач, але я повинна це зробити.

Ханна неочікувано дала мені сильного ляпаса по щоці.

— Мабуть, я його заслуговую, — потерла щоку.

— Це тобі за Алісію! — примружилася й погладила свій живіт.

— Я теж тебе рада бачити, — сказала, засміявшись.

Ми деякий час стояли та реготали. Ось так буває в нашому житті. Життя — бумеранг…

У кабінет неочікувано увійшов якийсь чоловік та промовив, що вже пройшов відведений час.

— Бувай, Ханно. Можливо, ще колись зустрінемось у якомусь затишному місці.

Я йшла пустим коридором з одним охоронцем і відразу не звернула уваги, що ми пройшли той коридор, який вів до кімнати для допитів.

— Ти новенький? Раніше я тебе тут не бачила. За мною приходять завжди знайомі обличчя.

Чоловік пхнув у спину пістолет та промовив, щоб я йшла мовчки до виходу.

— Багато тут твоїх людей?

— Вистачає, щоб прикінчити тебе, — злісно сказав чоловік.

Розуміла, якщо вийду з приміщення управління — я труп.

Довго думати не довелося. Швидким ривком вдарила його ліктем по обличчю та завалила на підлогу. Почала бити ногами з усією жорстокістю та силою, які лише були мені притаманні. Чиїсь сильні руки схопили мене за волосся. Намагалася вирватися, але отримала міцний удар по обличчю, від чого з губи потекла кров. Схопивши за лікоть, чоловік почав мене тягнути до підземного паркінгу. Через кілька хвилин під’їхав чорний джип, з нього вийшли ще двоє чоловіків. Один із них націлив на мене зброю. Постріл…  пекучий біль пройняв моє тіло. Відчула слабкість, потемніння в очах та впала додолу.

Девід

Я зайшов у кабінет Алекса, щоб забрати Меліссу.

— Алексе, де Мелісса?

— Один із охоронців тільки що забрав її, — спокійно відповів Хейл.

— Який ще охоронець? — гаркнув. — Я нікому не давав наказу забирати її.

Алекс підняв очі та вигукнув:

— От лайно! Ханно, залишайся в кабінеті.

По камерах ми побачили, як Меліссу виводив на підземний паркінг якийсь чоловік у формі. Вона почала боротися з чоловіком, але раптом під’їхала машина, з неї вийшли ще двоє й один із них націлив зброю на Дельгаро…

— Мерщій, підземний паркінг! — крикнув Алекс.