Розділ 8

У мій бік полетіло скло. Я впала та, закриваючи руками голову, намагалася повільно повзти до чорного виходу. Постріли не вщухали, і так продовжувалося кілька хвилин, поки не почула сирени та крики людей. Я дістала мобільний телефон і зателефонувала до Матео.

— Мерщій додому! — закричала у слухавку.

— Мел, що трапилось?

— Матео, забирай свою Катаріну та мерщій додому!

Постріли закінчилися, і я почула, як хтось увійшов у крамницю.

— Ти ще жива, стерво?

Це той малий мерзотник Сантос!

— Джереміє, я ще жива…

Прислухалася до кроків і, схопивши стілець, вдарила його по обличчю та ногою вибила з рук пістолет.

— Мерзотнику, зі мною не потрібно зв’язуватися! — заламала руки Джеремію та дістала уламок скла.

— Лідіє?

Почувши своє нове ім’я, обернулася. Це був Артур Варгас.

— Адреналін, — знизавши плечима, промовила.

Джеремій намагався щось сказати, але Артур швидко вивів його з крамниці. Дідько, оце так день!

— Мені терміново потрібно додому, — сказала Артуру, коли він повернувся.

— Ви не поранені?

— Ні! — різко відповіла.

— Я відвезу вас.

— Дякую, але не варто.

Порвана сукня, порізи на тілі. Голова гуділа. Я почала нервувати. Сьогодні точно був не мій день, але я здалася й погодилася на пропозицію Варгаса.

Приїхавши додому, залетіла в будинок і навіть не зрозуміла, що Варгас пішов слідом за мною. Мене вже чекали Матео, Боніта та Катаріна.

— Де Кетрін?

— Відпочиває у своїй кімнаті, — відповіла Боніта. — Лідіє, що трапилось?

Помітила хвилювання на їхніх обличчях. Схопивши Катаріну за руку, я потягнула її до іншої кімнати.

— Тепер розповідай, дорогенька.

— Що саме? — злякано промовила вона.

Я нависала над нею.

— Правду, Катаріно. Я зараз дуже сильно зла, тому краще не провокуй мене. Ти чому вчепилася, ніби той кліщ, у Матео?

— Я не розумію, про що ви, — відповіла та опустила голову. — Матео гарний та хороший юнак...

— Джеремій Сантос перед тим, як почав погрожувати моїй родині та знищив мою крамницю, сказав, що ти його колишня! — гаркнула. — Ти була з ним у змові? Відповідай! — я ледве тримала себе в руках від люті.

— Я нещодавно підслухала розмову Джеремія з Ніком, — піднявши голову та заікаючись, сказала дівчина. — Вони говорили про вас.

— Що саме? — схопивши її за плечі, трусонула.

— Вони сказали, що знають, хто ви. За вами слідкували якісь люди, і Нік сказав, що небезпечні люди. Він попереджав Джеремія, щоб не зв’язувався з ними.

Від її слів я здригнулася.

— І ти тепер теж знаєш, хто я. Вітаю тебе! — відпустила Катаріну.

— Я не хотіла, щоб усе так вийшло.

У кімнату зайшов Матео та повідомив, що Варгас чекає на мене.

— Дідько, я забула про нього, — склала руки по боках.

— Лідіє, я не розумію, що трапилося?

— Матео, збирай речі.

— Лідіє? — нахмурився.

— Матео, негайно!

Я ледве випровадила Варгаса. Довго пояснювала, що не буду писати ніякі заяви, але Варгас усе одно наполягав на тому, щоб я звернулася до поліції.

— У нас різні розуміння справедливості.

— Лідіє, я не розумію вас.

— Мене не потрібно розуміти. Я сама зможу захистити свою родину.

Ми стали говорити з Варгасом на підвищених тонах, доки не прийшла Боніта.

— Кетрін відпочиває. Не потрібно так кричати.

— Гаразд, вибачте, — кивнув Варгас. — Я завтра до вас приїду.

Я дочекалася, поки він вийде з будинку.

— Збирай речі, ми переїжджаємо.

— Лідіє...

— Боніто, вони знають, хто я. Якщо за мною кілька тижнів спостерігали ці мексиканські картелі, а це можуть бути лише вони, то сама розумієш, які можуть бути наслідки.

Жінка обійняла мене та намагалась заспокоїти.

— Завтра все вирішимо. Зараз зриватися немає сенсу. Послухай мене, завтра розпочнемо збирати речі.

Я послухала Боніту та покликала Матео і Катаріну.

— Сьогодні нам потрібен відпочинок. А ти, — перевела погляд на дівчину, — краще їдь додому. З нами небезпечно! Якщо тобі відомо, хто я, то ти повинна розуміти наслідки…

Усе відбулось так миттєво, що ніхто з нас не зміг відреагувати. Пролунали вибухи, і нас розкинуло в різні сторони. Я лежала на підлозі й не могла навіть поворухнутися. Чула крики Боніти та Кет, і постріли… Я бачила, як полум’я охопило будинок. Намагалася піднятися, але біль скував мої рухи. Я кричала, знову і знову. Схопилася за двері та повільно почала підійматися.