Розділ 7

За кілька тижнів Джеремій знову з’явився біля моєї крамниці. Доки він не зайшов, я сказала Матео, щоб він забрав Кетрін та відвіз додому, а вже потім може зустрітися зі своєю Катаріною. Я не хотіла, щоб моя дитина бачила цього кретина. Юнак вийшов із Кет через інший вихід. Я не закривала крамницю, хоча й розуміла, що розмова може стати не дуже приємною.

— Гроші є? — зухвало промовив Джеремій.

— Я не буду тобі давати гроші, щоб ти собі зміг купити нову дозу. Я не стану тобі просто так платити...

Джеремій розлютився та почав розкидати мої речі по крамниці. Я стояла та мовчки дивилася на це божевілля.

— Якщо ти не хочеш мені платити, то тебе змусить Нік.

— Мене ніхто не може змусити. Ні твій брат, ні хтось інший...

— Ти думаєш, що ти найрозумніша? — визвірився Джеремій. — Тоді скажи своєму братику, якщо він не відвалить від моєї Катаріни, то своє життя буде проживати в інвалідному кріслі, а твоя маленька та гарненька донечка може не зустріти світанку.

Кретин. Це він даремно сказав. Усередині мене все закипіло. Я, дивлячись йому у вічі, вийшла з-за стійки та завдала удару в гомілку. Джеремій похитнувся та впав на підлогу. Обійшовши, обхопила його за горло ліктем і щосекунди все сильніше тиснула.

— Послухай мене, кретине, якщо ти будеш погрожувати моїй родині, на світанку твій брат знайде тебе в канаві. Не смій погрожувати мені, мерзотнику!

Я була не в собі від злості. Ще сильніше надавила йому на горло, від чого він почав хрипіти. Відпустила його та виштовхала з крамниці.

— Сподіваюся, що більше тебе не побачу біля крамниці, або, не дай боже, поблизу моєї родини! — закричала.

Кілька хлопців підбігли й почали допомагати йому встати на ноги.

— Стерво! — почав волати Джеремій. — Стерво!

Я дивилась їм услід, і крім гніву більше нічого не відчувала. Повернувшись до крамниці, зателефонувала Боніті та сказала, щоб вона включила в будинку сигналізацію, потім подзвонила Матео й попрохала його бути обережним.

Вийшла з крамниці. П’ята година, а вулиця ніби вимерла. Я пішла до магазину Шерманів, вона була закритою. Дідько, що діється в цьому місті? Сівши в машину, помітила в дзеркалі, що хтось під’їхав. Не поспішаючи, повільно почала їхати. Незнайомець поїхав слідом за мною. Біля мого будинку водій зупинився. Декілька хвилин постояв та поїхав геть.

Я розповіла Матео про розмову з Джеремієм.

— Що ти будеш робити? — стривожено запитав Матео.

— Що зробила б Мелісса Еліт Дельгаро? — я стояла біля вікна, тримаючи в руках склянку з віскі. — Знищила б цю зграю кретинів! Що може зробити Лідія Аллен Сміт? Нічого.

— Я не розумію тебе.

— Я не буду нічого робити. Джеремій боїться брата, він нічого не зможе зробити без його дозволу. Але ти, Матео, — обернулась до юнака, — повинен бути обережним. Твоя мила Катаріна — колишня молодшого Сантоса.

— Що? Катаріна? — нахмурився.

Матео був схвильований почутим. Я не могла нічим зарадити. Я лише сказала правду.

Я пішла до кімнати Кет та спостерігала, як моя донечка спить. Думала, чи варто знову тікати в інше місто? Я дійсно не знала, що робити й вперше відчула себе вразливою та безпомічною.

— Меліссо, — до мене підійшла Боніта. — Ходімо, треба поговорити.

Я закрила двері кімнати Кетрін, і ми спустилися до вітальні.

— Що трапилось?

— Чай будеш? — Боніта відвернулась від мене та заварила чай. Пройшло кілька хвилин, перш ніж вона продовжила говорити. — Я знаю про всі наші проблеми. Потрібно щось вирішувати.

— Боніто, я сама це розумію, — склала лікті на стіл та схилила голову. — Уперше не знаю, як діяти. Кажу це цілком щиро.

— Ми повинні покинути це місто, — сказала Боніта. — Так буде краще для всіх.

— Можливо, ти маєш рацію, — зітхнула.

Невже моє минуле знову наздоганяє? Але я непокоїлася не за себе, адже відповідала не лише за життя Кетрін, але й за добробут Боніти та Матео. Я повинна зробити вибір.