Розділ 6

Приїхавши в крамницю, зробила каву та подала її Матео. Поки не було відвідувачів, ми могли спокійно поговорити.

— Той тип, Нік Сантос, нещодавно вийшов з в’язниці. Його посадили за грабіж із застосуванням насильства. Найцікавіше в цій історії, що він найкращий друг нашого знайомого копа Варгаса.

— Звідки в тебе ці відомості? — мій тон був занадто різким.

— Небайдужі люди розповіли, які бояться цього Сантоса та його молодшого брата Джеремія. До речі, а Джеремій виявився набагато гіршим.

— Нам лише цього не вистачало! — зітхнула.

— Меліссо, дай мені обіцянку, що при першій можливості ми зникнемо з цього міста? Я не хочу більше бачити, як хтось із рідних страждає.

— І довго нам тікати? — схилила голову набік. — Ми тікаємо від своїх тіней, від своїх провин. У кожному місті ми можемо зустріти нового Сантоса.

— Не забувай, що ти більше не Мелісса Еліт Дельгаро, яка звикла всіх і все контролювати. Ти — Лідія Аллен Сміт.

З цими словами Матео пішов відкривати крамницю. Я залишилася допивати вже холодне лате. Роздуми та поганий настрій розвіяв Карлос, який привіз нове замовлення квітів. Багато часу витратила на документацію, але коли все перевірила, то результатом була задоволена. Перед очима постали троянди, орхідеї, альстромерії, хризантеми кущові, гербери та ірис.

Ми спокійно та монотонно проживали день за днем. З часом перестала боятися свого «справжнього Я». Для всіх я була Лідія. Здавалося, що навіть звикла до нового імені. Нас ніхто не чіпав, і ми насолоджувалися спокоєм. Майже кожного дня нашою першою відвідувачкою була Катаріна Шерман. Її родина мала поряд із нашою крамницею кав’ярню, тому дівчина постійно заходила із самого ранку до нас із привітанням. Одного разу вона обирала квіти, за її словами, до дня народження подруги. Я не очікувала, що в Матео прокинеться такий хист до створення букетів. Я підморгнула йому та усміхнулася. Хлопчина почервонів та опустив очі.

Я почула, як Катаріна запросила Матео на вечірку, але він лише знизав плечима та відмовився.

— Матео, підійди до мене, будь ласка.

— Я тебе слухаю, — підійшов, дивлячись кудись убік, а не у вічі.

— Матео, чому ти відмовився від вечірки? — прошепотіла.

— Розумієш, вона мені подобається, і тому я не знаю, як поводитися, — так само тихо відповів.

— Хей, юначе, іди відпочинь та не забивай свою голову дурницями. Будь собою.

— Ти впевнена? — підняв голову та ледь помітно всміхнувся.

Я віддала йому ключі від машини.

— Тримай. Тільки будь обережним, — підморгнула.

У крамницю, ніби вихор, залетіла Кетрін. Матео взяв її на руки та почав кружляти. Помітила, як Катаріна звернула увагу на їхню маленьку розвагу та підійшла до прилавка.

— Ми вибрали цей букет троянд, — усміхнулася дівчина.  

— Гарний вибір, — кивнула.

Я провела поглядом Матео та Катаріну й відпустила Карлоса раніше додому, адже він попрацював на славу. Близько п’ятої години, коли Кет вже втомилася гасати по крамниці, Боніта відвезла мою маленьку принцесу додому, а я залишилася працювати. Сьогодні було мало відвідувачів, тому прийнялася переглядати ще раз документацію. До крамниці увійшов юнак. Він кілька хвилин стояв біля вітрин з квітами, розглядаючи їх. Я не стала підходити до нього, лише спостерігала. Ще через кілька хвилин він повернувся та посміхнувся мені.

— Доволі мила крамничка, — сказав та підійшов ближче.

— Дякую. Можливо, вам потрібна моя допомога?

— У нас досить маленьке містечко. Ми оберігаємо його від усяких проблем та незгод. А підприємці, якщо хочуть спокійно працювати, дають нам кошти, щоб ми оберігали їх.

Я засміялась. Значить, ось як називається бразильський рекрут?

— Дякую вам, але мені не потрібна чиясь допомога, — спокійно сказала.

— Ти знаєш, хто я такий? — гаркнув.

Ще один юнак, який вважав себе суперкрутим, а насправді був лише ще одним кретином.

— Не маю уяви, — спокійно відповіла.

— Я Джеремій Сантос!

Я поглянула йому у вічі: неприродний блиск і звуження зіниць, а також порушення координації тіла.

— Джереміє, чого ти насправді хочеш?

Він ударив кулаком по стійці.

— Ти платиш нам, а ми тебе не чіпаємо. Що не зрозуміло?

— Усе зрозуміло, — не стала сперечатися, адже він був під кайфом.

— Ті, хто нам платять, спокійно живуть, — вищирився, потім трохи нахилився вперед: — Сподіваюся, ти мене зрозуміла?

— Звичайно! — знову спокійним тоном відповіла. — У вас все?

Джеремій здивовано витріщив на мене очі.

— Брат говорив мені, щоб я тебе не чіпав, — розреготався. — Ти така сама, як і всі шльондри.

Він вийшов з крамниці. Я навіть не знала, як реагувати на молодшого кретина Сантоса.