Розділ 5

За кілька тижнів ми відкрили нашу крамничку. Карлос, який прийшов на відкриття, був щасливим та світився, ніби новорічна ялинка.

— Я все зробив, міс Сміт. Сподіваюся, що вам сподобається!

— О, вже немає тієї червоної вивіски, — хмикнув Матео. — І на вікнах немає оголених німф, які заманювали чоловіків у нашу квіткову крамничку, — засміявся.

— Я все виправив, — опустивши очі додолу, сказав Карлос.

До мене підбігла Кетрін та схопила за руку.

— Матусю, ходімо, ходімо!

Я відкрила двері й ми всі разом зайшли всередину. Велика світла зала, з правої сторони стояла дубова стійка, на стіні — годинник. Провела рукою по дереву. Усе зроблено досконало. У кутку стояв шкіряний чорно-білий диван. Також була невелика кухня та санвузол. Я замовила барну стійку для відвідувачів. Кава, чай — усе, що потрібно для гарного відпочинку. Найбільшою нашою гордістю була відокремлена квіткова зала. Навіть Карлос дивився із захватом.

— Дуже гарно, — обійнявши мене за плечі, промовила Боніта. — Ти розумниця.

— Ну що, з першим робочим днем нас! — схвильовано озирнулася до всіх.

— Мамо, я буду тобі допомагати! — Кетрін заплескала в долоні.

— Дякую, моє янголятко, — взяла на руки свою принцесу.

— Карлосе, — обернулася до чоловіка та віддала йому ключі від машини, — тримай. Мені потрібна буде твоя допомога. Робочих рук не вистачає, тому, якщо хочеш, можеш працювати на мене.

— О, дякую! — вигукнув Карлос. — Я буду завзято працювати.

Першими нашими відвідувачами стала Жоена Вієйра та її подруги, яким я подарувала букети.

— Ти сама говорила, що не потрібно заводити друзів, — сказав Матео.

— Я все пам’ятаю, — на мить застигла з квітами в руках. — Але це так приємно — робити щось від чистої душі. Тим більше в мене є можливість…

— Меліссо, головне, не забути, навіщо ми тут.

Матео мав рацію. Я повинна бути обережною не тільки заради себе та Кет, але й заради нього та Боніти, адже вони довірилися мені. Я маю нести відповідальність і за них.

З часом до нашої крамнички все більше заходили гості, і серед них молода дівчина Катаріна Шерман. Я помітила, що Матео приглянулася дівчина, але вдавала, що нічого не помічаю. Він розумний юнак, нехай сам вирішує, що для нього головне в житті.

***

Звичайно, про те, що я надіслала листа Ханні Гордон, а потім кілька разів спілкувалася з нею, я не розповідала нікому. Тим паче не розповіла й на допиті. Ці приємні спогади були лише моїми.

***

Пройшло ще кілька місяців, і одного разу, коли я затрималася в крамниці, неочікувано надійшло повідомлення на ноутбук від Ханни. Я спочатку стояла та заворожено дивилась на монітор, адже не знала, чи реагувати на її запит по скайпу. Зібравшись з духом, натиснула «прийняти». На екрані побачила усміхнене обличчя Ханни. Ми майже хвилину мовчки дивилися одна на одну.

— Привіт, Лідіє! — першою порушила мовчання Ханна.

Я взяла ноутбук та присіла на диван.

— Привіт, — заікаючись, промовила. — Як ти мене знайшла?

— Не забувай, що я журналістка, яка знаходить не лише проблеми на голову. Насправді, мені допоміг знайти тебе один знайомий хакер. Не хвилюйся, він засекретив наш чат.

Вона знову всміхнулася, і я трішки заспокоїлась.

— Як ти поживаєш, після...

Боже, мої щоки запалали. Я відчула провину. Ханна піднесла до екрана праву руку, на якій красувалася обручка.

— О, вітаю! Ти тепер місіс Хейл.

— Так, — радісно промовила Ханна. — Я не лише стала місіс Хейл.

Ханна встала, і я побачила її живіт.

— Неймовірно! — вигукнула. — Ханно, я дуже рада за тебе.

— Дякую, Меліссо. Ой, вибач. Я не повинна...

— Усе добре. Я сама ще звикаю до нового імені та статусу в суспільстві.

Новина про те, що Ханна вагітна, обпекла мені горло.

— Ханно, я не можу в це повірити, — ледве видавила слова. — Коли я тебе викрала, ти була вагітна. О боже! Ти могла постраждати...

— Заспокойся. Зі мною все добре. Усе ж минулося...

Побачила, як чорна морда пса доторкнулася до екрана. Ханна відігнала собаку. Я сиділа та не могла прийти до тями.

— Я… я не знаю, що сказати. Мої слова ніколи не виправдають мене.

— Лідіє, я зважилася знайти тебе тільки через те, що маю для тебе новину... — Ханна замовкла, адже десь позаду пролунав чоловічий голос. — Алекс прийшов. Бувай.

Ханна усміхнулась та вимкнула скайп. Я залишилася наодинці зі своїми думками. Серце вистрибувало з грудей. Повернула голову до годинника: було вже близько десятої години. Час збиратися додому.

Закрила крамницю та кілька хвилин стояла біля машини, доки не помітила, що хтось на іншому кінці вулиці спостерігав за мною. Можливо, у мене вже параноя? Озирнувшись, побачила, що чоловік, прикриваючи своє обличчя капюшоном, йшов у мій бік. Ще кілька кроків… але біля мене зупинилася машина, а з неї вийшов той поліціянт.