Розділ 1

Я була досить втомленою, тому відразу не зрозуміла, що пропустила свій поворот та поїхала в іншому напрямку. Через кілька годин я мала перетнути кордон Мексики на південному сході. Подумки сварила себе та зупинила машину. Через два кілометри мав бути мотель «Фенікс». Подумала, якщо поверну до кордону, то втрачу годин п’ять і знову буду без відпочинку. А вже починало сутеніти та на додаток на небі вороже збиралися темні хмари.

У мотелі працював один зі знайомих, тому я вирішила все ж таки не зупинятися та поїхати в сторону мотелю.

Дорога була звивистою й, мало того, настало таке відчуття, що саме на цій частині дорозі цивілізація перестала існувати. Відчула різкий удар, і машину занесло. Я була змушена зупинитися. Вийшла з автомобіля та, обійшовши довкола нього, перш за все перевірила, чи колеса були не пробиті. Ніби все нормально, але, як тільки я завела машину, то почула неприємний звук мотора.

Перед мотелем зупинилася та кілька хвилин сиділа й розмірковувала, чи варто було взагалі приїздити сюди — у богом забутий мотель на околиці Мексики. Виглянула з вікна машини та подивилася на небо.

«Скоро буде гроза», —  відмітила про себе.

Я дістала косметичний набір та замалювала родимку над верхньою губою з лівої сторони. Одягнула на свою густу шевелюру білу перуку з чубчиком. Останнім штрихом стали блакитні лінзи. Моє маскування було так собі, але це єдине, чим я змогла себе захистити.

Гроза розпочалася раптово, з поривчастим вітром. Я з машини оглянула мотель. Він складався з двох частин: перша — кафе, друга —  двоповерховий будинок. На першому поверсі я нарахувала п’ять номерів, на другому поверсі також було п’ять номерів. Накинула капюшон, забрала з машини речі та побігла в бік номерів.

Коли оплачувала номер, хазяїн мотелю, Еміліо Клаус, повідомив, що я забрала останню вільну кімнату.

— Люди вирішили перечекати негоду в нашому готелі. Я думаю, вам тут сподобається. О сьомій годині чекаємо на вас у кафе. Наш новий кухар робить неймовірні мексиканські страви, — наостанок промовив чоловік.

— Із радістю завітаю до вас на вечерю!

Я забрала ключ і піднялась на другий поверх. Кілька хвилин стояла біля шостого номера та намагалась відкрити його. Коли нерви здали,  почала голосно лаятися. Я не збиралася надовго залишатися, але через паскудну погоду розуміла, що можу тут застрягти. Нерви й так були на межі!

— Мем, вам допомогти?

Я сіпнулася та повернулася на голос. Переді мною стояв, як я вже відмітила про себе, доволі привабливий чоловік зі світло-каштановим волоссям, легкою щетиною на обличчі та зеленими очима. Ріст приблизно один метр вісімдесят два сантиметри. Він усміхнувся, ну, що я можу сказати, усмішка в нього теж чудова.

Я напружилася. Нові знайомства з чоловіками, тим паче зараз, мені точно не потрібні. Помітивши мій різкий погляд, чоловік повільно наблизився до мене й сказав:

— Замок трішки заїдає. Еміліо пояснив, як правильно потрібно відкривати двері в номер. Дозвольте, я вам покажу?

Еміліо... старий пройдисвіт. І тут він, мабуть, заробляє грошенята. Хочеш відкрити свій номер — плати, або так і будеш сидіти на вулиці, і не важливо, що ти вже оплатив номер.

Чоловік протягнув руку. Розуміючи, що моє мовчання виглядає вже занадто тупо, зібралась з думками й промовила:

— Лише рада буду, якщо ви мені допоможете.

Я віддала йому ключ. Менш ніж за хвилину чоловік відкрив двері номера.

— Замок старий, тому потрібно кілька разів прокрутити, щоб його відкрити. Ви звертайтеся, якщо потрібна буде допомога.

Я всміхнулась, подякувала та зайшла в номер.

Увімкнувши світло, здивувалася, адже номер був хоч і маленьким, але досить охайним. Зазирнувши до ванної кімнати, помітила старий фен. Можливо, і гаряча вода буде? Дійсно, на щастя, гаряча вода була. Закривши фіранки й підперши стільцем двері, відкрила сумку. На годиннику майже шоста, значить, у мене була година, щоб зібратися до вечері. Перш за все пішла у ванну кімнату. Потрібно привести себе в порядок. Моє густе довге волосся було скуйовджене й заплутане. Біла перука, в принципі, теж не в кращому стані, а на тілі ще помітні синці. Подивилась на себе в дзеркалі й вжахнулася від вигляду.

Після ванних процедур підсушила своє натуральне волосся та висушила тимчасове біляве волосся — перуку.

Я швидко проскочила через дощ у кафе та, оглянувшись, побачила, що вільного місця не було. Ось тобі й мотель на краю Мексики… Усі місця зайняли туристи.

— У нас смачна мексиканська кухня, — з усмішкою сказала жінка. Як потім я дізналась, це була Клара, дружина Еміліо.

Озирнулася й помітила чоловіка, який допоміг мені відкрити ті кляті двері номера. Усміхнулась йому. Він лише кивнув.

— Гарний чоловік, — з лукавою усмішкою сказала жінка. — Американець.

Мені стало цікаво, що американець робив у цьому готелі? На туриста він зовсім не був схожий. Не очікувала, але через кілька хвилин він запросив мене до свого столика. Трішки вагалася, але зрештою подумала, що мені втрачати? Я його бачу вперше й востаннє у своєму житті.

Поглянула на годинник — через тридцять хвилин я повинна зателефонувати Матео. Присіла навпроти чоловіка й подякувала за місце.