Пролог

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

— Хочете довідатись про все? Тоді доведеться слухати із самого початку! — закинувши ногу на ногу, пильно поглянула на прокурора Корнера. — У дванадцять років я вперше взяла зброю в руки, коли захищала матір. Він бив її, знущався з її тіла, ніби той звір. Я зробила постріл. Мимо. Він лише ще більше розлютився. «Меліссо, тікай», — простогнала матір. Вона лежала на підлозі вся в крові. Я востаннє подивилася в очі матері — вони були наповнені любов’ю до мене. Я поглянула через плече й побачила сімнадцятирічного брата. Він мовчки стояв та посміхався. Йому було байдуже. Негідник! Останній подих матері… і вона заплющила свої чудові люблячі очі. Мене перейняв страх, а саме страх загнаного звірка.

Я затамувала подих й замовкла. Було важко все пригадувати. Спогади із шаленою швидкістю виривалися з глибини душі. Але я повинна була все розповісти. Гра за моїми правилами повинна продовжуватися.

— Я зненавиділа батька, брата та тих людей, які стояли й просто дивились, ніби для них це був цирк, вистава. Я оглянулась. Невже ці люди, ці негідники мають право на життя? Я запам’ятала їхні обличчя та імена. Запам’ятала все! Я росла з почуттям беззахисної овечки, і це відчуття увесь час усе більше зростало разом зі мною. Я росла з почуттям помсти, і це почуття зростало разом зі мною! Я була лагідною, чесною донькою, але в душі кипів гнів. Не пробачила батькові та братові.

— Меліссо, давайте по суті! — беземоційно промовив Девід, і я усміхнулася.

«Це лише початок моєї розповіді» — подумала, і натомість додала:

— У двадцять років я заснувала свій перший бізнес, свою першу компанію, і назвала на честь матері: Еліт. Моїм другим ім’ям стало її ім’я, як спогад. Я ненавиділа батька Франческа Дельгаро, брата Гектора Дельгаро, ненавиділа себе — Меліссу Еліт Дельгаро, за те, ким я є насправді. Мій батько вбивця, наркобарон, який вбив не лише мою матір, але й мого коханого чоловіка та віру в майбутнє. Через п’ять років я приїхала в чудове місто — Орлине гніздо. У мене були плани побудувати там нові будинки для жителів. Я познайомилась із неймовірним чоловіком Сантьяго, у якого закохалась. Він був моїм першим чоловіком. Гектор, той нікчемний Гектор зрадив мене, як колись зрадив нашу матір. Він розповів батькові про Сантьяго. Франческ Дельгаро знищив містечко не лише заради території впливу, але й щоб покарати мене. Я була знищена разом із Сантьяго, але в мені було нове життя, плід нашого кохання. Батько змилувався наді мною та дозволив народити дитину, мотивуючи тим, щоб я завжди пам’ятала, що моє життя і життя моєї дитини залежить лише від нього. Під час кривавого збройного конфлікту між наркокартелями, батько втік з Мексики. Цей падло втік, як боягуз. Я кілька разів була в його так званому нічному клубі «Чорний Сокіл» — барига ще та. Я залишилася в Мексиці та почала планувати.

Девід Корнер зітхнув й, відхилившись на спинку крісла, склав руки навхрест.

— Мій батько навчив мене жити без жалю! — продовжила говорити. — Коли дізналась, що його затримали, була рада цій новині. Я навіть не плакала, коли його вбили! Нарешті стала вільною від нього! Але знаєте, що найцікавіше, пане прокуроре, — підняла голову та поглянула в зелені очі чоловіка, — я ненавиділа себе за те, що я Дельгаро. І я не хочу, щоб із цим відчуттям жила моя донька! Заради неї та близьких дорогих людей, а вони в мене є, я готова вбивати. Можливо, я також божевільна, як вважаєте?

— Що трапилось після повернення? — проігнорувавши моє питання та примружившись, запитав.

Я не поспішала відповідати.

— Меліссо? — схилив голову набік. — Відповідайте!

— Я повернулася до Мексики, — зітхнула й опустила голову. — Мій батько навчив мене жити без жалю. Я використала його вчення.

— Що ви можете розповісти про викрадення журналістки Ханни Гордон та аганта Даміана Вокера? Чия це була ініціатива?

— Спочатку Ханну викрав Джим, щоб вислужитися перед братом. Гектор, своєю чергою, хотів здійснити обмін. Він вважав, що його план ідеальний.

— А як ви вважали?

Я хмикнула та підняла погляд на чоловіка.

— Я вважала, що він безглуздий!

— Поясніть! — стиснув губи.

— Усе дуже просто! Гектор хотів обміну, але навіть не подумав про те, що батькові не можна було повертатися до Мексики. Він багатьом людям перейшов дорогу, і лідери наркокартелю, коли про це дізнались, то затаїлися, як ті хижаки в очікуванні.

— Але ваш батько мав спільні справи із Х’юго Герреро…

— Герреро? — засміялась. — Х’юго доволі впливовий чоловік, але навіть він не зміг би допомогти батькові. Х’юго Герреро ніколи б не пішов проти всіх лідерів. Він це розумів, я це розуміла, Джим Гарольд це розумів, але цього не розумів Гектор. Він накачав Ханну наркотиками, якби я вчасно про це не дізналась, вона б загинула. Джим поговорив з Гектором, з її організму лікар Ерік Гонсалес вчасно вивів наркотики. А другий раз Ханну викрала я.

— Яка була причина?

Я опустила очі.

— Ханна Гордон була лише приманкою для Даміана Вокера.

— Поясніть!

Я склала руки на грудях та примружилася.