Розділ 16

В попередньому розділі:

Я не очікувала, що Герреро при всіх повідомить, що я — Кетрін Дельгаро — підпишу документи на передачу землі містечка Орлине гніздо картелю. Цей мерзотник дійсно думав, що я зроблю так, як він того бажає? Поглянула на Карлу Дієго, яка світилася від щастя, та, знайшовши поглядом у натовпі так званих друзів Герреро, які всі очікували мого підписання, Джонатана, який опинився неподалік мене, стиснула клатч та, взявши документи і ручку, відійшла від Герреро.

— Пані та панове, — голосно сказала й підняла доверху документи, — Френк Герреро у своїй промові не сказав головного, а саме того, що декілька днів тому цей чоловік вже давав мені на підпис ці документи, які я порвала в його кабінеті на маленькі шматочки з великим задоволенням! — твердо сказала та, помітивши, що розлючений Френк зробив крок до мене, а Самуель Кінг піднявся зі свого місця, відступила. — Френк Герреро — вбивця моїх батьків! Мелісса Корнер, або, як всі її знають, Мелісса Еліт Дельгаро та Девід Корнер загинули від його рук! — емоційно закричала. — Я, Кетрін Дельгаро, ніколи не підпишу ці кляті документи! — додала й при всіх почала розривати їх.

Коли Френк підлетів до мене й вдарив по обличчю, я похитнулася та, викинувши папери, дістала з клатча ножа й, зробивши крок, приставила йому до горла лезо.

— Якщо твоя охорона зробить хоча б ще один крок у мою сторону, Герреро, можеш зробити останній свій подих! — процідила крізь зуби й натиснула лезом на горло чоловіка.

У залі запала тиша. Френк криво посміхнувся.

— Краще відпусти його, дівчинко! — почула голос Самуеля Кінга.

— Батьку, не вмішуйся, цікаво, чим закінчиться це протистояння! — а цей голос вже належав Леонарду Кінгу.

— Ну, Кетрін Дельгаро, що ти будеш робити? — з усмішкою на вустах запитав Герреро.

Я тримала лезо біля його горла, один рух, і він — труп! Цього хотіло все моє єство! Він завдав мені та моїй близьким стільки болю та страждань, що заслуговує лише смерті! Гнів пульсував у жилах, а розум твердив, що його час ще настане, що я не повинна опуститися до його рівня, але я так бажала його знищити, що, не витримавши внутрішньої боротьби, стиснула вуста й, зрештою, відштовхнула його від себе.

Герреро розсміявся мені в обличчя та, розвівши руками, сказав:

— Я так і знав, Кетрін, що ти не зможеш мене вбити!

— Браво! — викрикнув із залу Леонардо Кінг. — Гарна вистава!

Тяжко дихаючи, оглянулася. Всі дивилися на мене, ніби на звіра, на загнаного звіра, й найжорстокіше те, що я саме такою себе й відчула. Всі ці презирливі погляди були скеровані лише на мене, й навіть Джонатан, захитавши головою, відійшов на крок. Кинувши ніж на підлогу, на ватних ногах зробила декілька кроків, як раптом…

Бах-бах!

Пролунали постріли, й під крики жінок у залі з’явився… Мігель Хуанос! Такого повороту подій ніхто не очікував. Джонатан, який вчасно опинився поряд, схопив мене за плечі та потягнув за собою. Розпочалася перестрілка та метушня. Люди розбігалися в різні боки, й у натовпі я втратила Джонатана, проте наткнулася на Карлу Дієго зі зброєю в руках.

— Твої слова в лікарні дали мені мотивацію, Кетрін Дельгаро, й тому я уклала нову угоду з Хуаносом! — сказала жінка. — Шкода, що ми так й не стали… подругами! — засміялася й націлилася на мене.

Пролунав постріл. Жінка впала на підлогу. Стрепенувшись, зробила крок, але тікати було вже пізно — розлючений Герреро тепер навів на мене зброю!

Розділ 16

Кетрін

Я знову опинилася в пастці. Герреро схопив мене за руку та потягнув за собою, а через те, що я почала відбиватися, отримала ляпас по обличчю. Охоронці вивели нас через чорний вихід казино.

Бах-бах…

Пролунали нові постріли. Озирнулася й побачила, що охорона лежала на підлозі.

— Герреро, відпусти її!

Френк схопив мене за горло й, різко розвернувши до себе спиною, приклав дуло пістолету до скроні.

— Агенте Росс, можете стріляти! — голосно сказав.

— Джоне, стріляй! — сіпнувшись, закричала.

Джонатан вагався. Я це бачила в його очах. Він навів дуло пістолета, але...

Герреро першим зробив постріл!

Широко відкривши очі й хапаючи повітря, не могла закричати та ніби паралізована дивилася на Джона. Відчувши, як втрачаю зв’язок із реальністю, похитнулася. Тіло покрилося липким потом, а у вухах ще й досі лунав цей постріл. Моє ненависне минуле, яке весь час ганялось за мною як озвірілий пес, вбило моє таке бажане майбутнє! Відчуття було таким, ніби ця куля влучила мені просто в серце і розірвала його на мільйон шматків. Одна секунда, щоб зрозуміти: куля потрапила не в мене, я неушкоджена. Ще секунда, й Джон впав ніби у сповільненій зйомці, очі закривались у падінні. Я не змогла цього витримати, втратила свідомість слідом за ним.

Прокинувшись у кімнаті, різко піднялася з ліжка та, відчувши нудоту, побігла у ванну кімнату. Омивши обличчя, поглянула на себе у дзеркало.