Розділ 14

Кетрін

Я, звичайно, налаштовувала себе на розмову з Герреро, але варто було мені зайти в кабінет та побачити його, як мій настрій відразу ж погіршився.

— Кетрін, не думав, що ти матимеш бажання сама поговорити! — поглянувши з-під лоба сказав, а потім у грубій формі наказав Карлі Дієго вийти з кабінету.

Поглянувши на жінку, яка ледве стримувала свій гнів із перекошеним обличчям, усміхнулася й, перевівши погляд на Герреро, без запрошення сіла у крісло.

— Перейдімо до справ! — закинувши ногу на ногу сказала. — Не бажаю зайвих декілька хвилин бачити тебе! — відвівши погляд, додала.

Чоловік впритул підійшов та, нахилившись, взяв двома пальцями за підборіддя й промовив:

— Твоє бажання не здійсниться, принцесо!

— Я так не думаю! — легко відштовхнувши його від себе, скривилася. — Ти хочеш отримати мої землі, і я готова підписати документи, але лише за однієї умови!

Чоловік голосно засміявся та, відступивши, налив собі віскі.

— Кетрін, ти не маєш тут ніякого права! Якщо захочу, я силою отримаю не лише твої землі, але й тебе! — роздратовано сказав й одним махом випив алкоголь.

Зітхнула.

— Герреро, досить цих погроз! Ми обоє розуміємо, навіщо тобі мої землі в Мексиці! Новий маршрут для перевезення наркотиків чи зброї, тому й містечко просто ідеальне місце зі своїм статусом та територією! Картель Герреро знову хоче бути на висоті та контролювати постачання не лише у Штати, але й, можливо, в інші регіони!

— Чому це ти раптом змінила свою думку? — насупився.

— Тобі цього ніколи не зрозуміти, Герреро! — відповіла. — Ти ніколи й нікого не кохав, у тебе по факту й родини немає, та що там родини, у тебе серця немає! — останні слова сказала з огидою.

— Ти дуже сильно помиляєшся, Кетрін Дельгаро! — закричав і з усієї сили жбурнув стакан об стіну, від чого я підстрибнула на місці. — Закохатися в тебе, — тикнув вказівним пальцем, — було великою моєю помилкою!

Я глибоко вдихнула й стиснула руками краї крісла.

— Ти більше не зіграєш, Френку, на моїх почуттях, — ледве стримуючи гнів, сказала, а про себе подумала, що повинна триматися до останнього.

— Ми обоє, Кетрін, приречені! — вилупивши очі, промовив. — Я покохав тебе з першого погляду й тому більше не маю наміру відпускати!

У цей момент я хотіла бути поряд не з Герреро й чути такі слова не від нього.

— Я підпишу документи про передачі землі, — швидко промовила, — але після того, як ти відпустиш Домініка!

Герреро істерично засміявся.

— І що твій братик буде робити сам у цьому величезному місті? — розвів руками.

— Дай мобільний телефон! — простягнула руку. — Я зателефоную Матео. Він прилетить у Чикаго й забере брата!

— Ти впевнена, що він прилетить? — із сарказмом запитав.

— Впевнена! — продовжуючи тримати руки, відповіла.

— Ти готова пожертвувати собою, як великодушно! — діставши мобільний телефон, сказав.

Я смикнула мобільний телефон із його руки й, доки цей божевільний Герреро не передумав, швидко набрала цифри. З тривогою на серці слухала гудки й, коли почула у слухавці голос дядька, з полегшенням зітхнула. Наша розмова тривала лише декілька хвилин, а потім Герреро висмикнув мобільний телефон та наказав йти в кімнату та підготуватися до поїздки в ресторан.

— Ресторан? — фиркнула.

— Дехто бажає познайомитися з тобою, Кетрін! — незадоволено сказав.

Я вийшла з його кабінету в шоковому стані. З однієї сторони раділа, що мені вдалося зателефонувати Матео та попрохати його прилетіти, але серце, як кажуть у народі, було не на місці! Оглянувшись, побачила біля кабінету Герреро Кароліну, яка витирала картини на стіні, або лише удавала, хто її знає. Переглянувшись із молодою дівчиною, яка відразу ж опустила голову, коли підійшов охоронець, розвернулася й пішла в кімнату. Швидко, наскільки могла, розповіла брату про розмову й не очікувала, що Домінік так негативно відреагує.

— Кетрін, а як же ти? — запротестував і почав ходити по кімнаті. — Якщо ми й полетимо звідси, то лише удвох!

Я застигла на місці.

— Домінік, я…

— Кетрін, я не хочу вибирати між тобою та Джесс!

— Ти не будеш вибирати!

— Знову брехня, Кетрін?

Я бачила, як його очі налилися сльозами. Не думала, що все так буде тяжко.

— Домінік, — зробила до нього крок, але брат відійшов від мене, — можливо, це й брехня, я ще сама не знаю! Але тобі лише сімнадцять років, ти й Джесс повинні навчатися, мати життя, якого я свого часу не мала! Я прошу, зрозумій мене, будь ласка, що ситуація не на нашу користь й інколи доводиться йти на жертви!

— Кетрін, але не ти повинна бути цією жертвою, не ти! — захитав головою й, підскочивши до мене, міцно обійняв.

Мені потрібні були ці обійми, а головне — його розуміння. Серце розривалося на дві частини, а розум твердив, що я все вірно роблю. Потрібно було опанувати себе та емоції й дати надію брату, що я все зможу зробити, що я повернуся до них.