Розділ 13

Кетрін

Цілу ніч не могла зімкнути очі. Тихенько встала з ліжка, щоб не розбудити Домініка, й, взявши плед, вийшла на балкон, з якого виднівся неймовірний краєвид на місто, окутане туманом. Закутавшись у плед, відкрила вікно й вдихнула на повні груди. У голові вирувало багато думок, а точніше сказати — багато негативних думок…

Хотілося кричати, й так голосно, щоб весь біль зникнув одним махом! Якою б я не намагалася бути сильною, не показувати свою слабкість, але, зрештою, Герреро, так, саме він, зруйнував мене, вбив моїх батьків, знищив і вивернув мою душу назовні. Коли він поряд, мозок відключається й агресія в поєднанні з гнівом беруть вверх!

Герреро… звучання цього прізвища зводить мене з розуму. Воно віддавалося немислимим болем та відчаєм у кожній клітині мого тіла. Я думала, що бачила в цьому чоловікові сенс життя, мріяла створити з ним сім’ю, народити дітей, але якщо бути до кінця відвертою з собою, то ці плани будувала лише я у своїх мріях, а він чхати на все це хотів. Він хороший актор! Я вірила кожному його слову й жодного разу не засумнівалась в ньому, а згодом цей чоловік знищив мене навіть не моргнувши, зітер із моєї душі все добре й світле, у що я вірила, і на попелищі моєї душі ще й досі продовжує свої брудні танці! Скільки ж все-таки емоцій він і досі викликає в мені, але тепер жодної позитивної. Я готова видряпати йому очі й точно знаю, що час із ним поквитатися рано чи пізно настане!

Мої емоції, імпульсивна поведінка поряд із цим чоловіком — це і є моя слабкість, а гнів та нестримне почуття помсти, яке спрямоване на нього, стали моїм альтер-его! Саме з Герреро я пізнала гіркий присмак так званого кохання, яке згодом перетворилося на зраду, а потім прийшло розуміння того, що минуле моєї родини, можливо, завжди буде переслідувати мене, й сподіваюся, що лише мене одну — як тінь ходитиме по п’ятках та нагадуватиме, що я спадкоємиця Дельгаро! І єдиний чоловік, з яким я могла стати собою, який відчув мою внутрішню боротьбу, — за тисячі кілометрів від Чикаго, міста, в якому, я чомусь впевнена, вирішиться не лише моя подальша доля, але й доля брата!

Стиснувши руки в кулаки та давши емоціям волю, відчула на вустах солений присмак сліз. Почувши крики з іншого балкону, який був поряд, присіла. У цей момент маленький тягар із серця впав із цими голосами, адже удача не покинула мене, причому знову. Почувши розмову, а скоріше сказати, суперечку Герреро та Карли, мимоволі усміхнулася.

— Ти… Божевільний… Френк! — верещала Карла. — Ти сам винний у всьому, і, якщо ми не отримаємо всі гроші Хуаноса, синдикат знищать нас…

На жаль, через гул вітру чула не всю розмову, тому, затамувавши подих, нагострила вуха.

Карла також пригадала моє прізвище й прізвище якогось Кінга. Герреро почав кричати на жінку, а вона, своєю чергою, на Френка, але, почувши шерех, який доносився з кімнати, пропустила їхній дуже цікавий діалог. На балкон визирнув Домінік.

— Кет, ти чого не...

— Тихо, — прошепотіла й жестом наказала Домініку присісти.

Брат, не розуміючи, чому я сиджу на балконі, повернувся в кімнату, а потім через секунду вийшовши, закутаний у плед, пригнувся й присів поряд.

— Френк, розв’язуй свої проблеми сам! — заволала Карла.

— Чому ти тут? — прошепотів на вухо.

— Підслуховую, — прошепотівши у відповідь, доторкнулася вказівним пальцем до вуст.

Брат зрозумів мій натяк і повернувся боком.

— Тоді йди до біса, Карло! — загорланив Герреро.

— Дельгаро ніколи не піде на твої умови...

Почувся постріл, і ми обоє сіпнулися. Округливши очі, повернула голову до брата.

— Він що, убив її? — запитав Домінік.

— Не смій цілитися більше в мене! — почувши голос пані Дієго, чомусь із полегшенням зітхнула.

Крики припинилися.

— Здається, у Герреро не все так добре, — усміхнувшись, тихо сказала.

— Краще ходімо в кімнату, — взявши мене за руку, серйозним тоном сказав Домінік.

Закутавшись у плед, під спокійне сопіння брата лягла в позу ембріона й почала думати про сварку Герреро та Карли. Якщо вдасться, я можу використати це на свою користь, але головне — більше не провокувати самого Герреро та стримувати свої емоції поряд із ним. Зрештою, коли втома здолала мене, я заплющила очі та вже прокинулася від шереху і голосів, які раптово увірвалися в мій сон.

Різко підстрибнувши з місця, зосередила свій погляд на Домініку, який спокійно сидів за столом та їв.

— О, Кетрін, ти вже прокинулася! — повернувшись, сказав брат і запросив на сніданок.

— Міс Дельгаро, доброго ранку! — із ванної кімнати вийшла служниця Каролін, яка, поклавши рушники на постіль брата, посміхнулася й продовжила говорити далі: — Ви попрохали про допомогу, але я до кінця не розумію, про яку саме допомогу йшла мова?

Я примружилась і перевела погляд на брата, який насторожився та перестав їсти.

— Так, я просила вас про допомогу, Кароліно! — піднявшись із ліжка, сказала. — Але чи можу я вам довіритися?

Служниця хмикнула. Вона виглядала досить підозріло, тому, пожалівши про свій учорашній вчинок, під її прямим поглядом я ще більше напружилась. Піднявшись зі свого місця, поряд зі мною став Домінік.