Розділ 11

Кетрін

Повільно розплющивши очі, не могла зрозуміти, де я знаходжуся й, перевівши погляд на ілюмінатор, сіпнулася.

— Прокинулася, принцесо?

Цей голос прогримів у вухах, ніби грім посеред ясного неба. Чоловік схилився наді мною й, усміхнувшись, взяв своїми клешнями за підборіддя й поцілував. Я стиснула вуста й почала відбиватися від чоловіка, якого ненавиджу всім серцем та душею! Декілька хвилин, та що там говорити, декілька секунд вистачило для того, щоб спочатку вкусити Френка Герреро за губу, а потім, відштовхнувши, зіскочити з місця й вчепитися нігтями в його горлянку. Почувши позаду себе кроки, не оглянулася. Відчувши удар у спину, зойкнула й впала на живіт.

— Покидьок! — заволала й, перевівши погляд на охоронця, піднялася на ноги й із усієї сили вдарила чоловіка між ніг.

Той скрутився, ніби зміюка, й щось незрозуміле бурмотів.

— Досить, Кетрін! — люто закричав Герреро.

— Де Домінік? — озирнувшись, гаркнула.

Френк Герреро стиснув кулаки, потер шию й, наблизившись, стиснув щоки й зашипів:

— Хочеш побачити свого братика, Кетрін, то скажеш, де інформація!

— Хочеш дізнатися, де гроші Хуаноса, то я спочатку хотіла б побачити Домініка, а не твою... гидку пику!

Чоловік залютував й, жбурнувши в крісло, ніби ляльку, прохрипів охоронцю:

— Чому розлігся? Приведи хлопця! Негайно!

Відвернувшись до ілюмінатора, нервово стиснула кулаки. У душі кипів гнів, який затьмарив розум! Відчувши дотик до плеча, здригнулася.

— Перший раз я тобі пробачу, — прошепотів на вухо, — але надалі, принцесо, — стиснув плече, — тримав свій норов при собі!

— Ненавиджу! — закричала й скинула чоловічу руку зі свого плеча. — Гори в пекельному вогні, Герреро!

— Кетрін!

Оглянувшись, побачила Домініка й зіскочила з місця, але Френк, перехопивши за руку, силою змусив зупинитися.

Домінік виглядав втомленим. Зітхнувши, присів у крісло. Спереду його руки були в наручниках. Брат схилив голову й із-під лоба поглянув на Герреро.

— Кетрін, — прошепотів на вухо Френк, — ми передивилися всі твої речі, але й так нічого не знайшли. Скажи, де... інформація з паролями?

Я дивилася на брата й не чула слова того покидька! У голові був шум, а в очах настала пелена. Похитнулася й, замахавши головою, примружилась.

— Флешка... у мене... вдома! — ледве вимовляючи кожне слово й дивлячись лише на брата, відповіла. — Ти ж не забув, Френку, адресу? — злісно додала.

— Мої люди перевернуть твою квартиру, але, щоб не витрачати часу, краще скажи, де... флешка?! — заричав Герреро.

— Скажу! — хмикнула. — Френк Герреро, йди до біса, — повернула голову, — а флешка знаходиться у ванній кімнаті! Нехай твої люди розтрощать її, адже вона мені все одно не подобалася!

Френк насупився.

— Через декілька годин прилетимо в Чикаго, а доки можеш побути зі своїм... братиком! — пихнув у спину.

Домінік піднявся з крісла й, наблизившись, схилив голову та доторкнувся своїм чолом до мого.

— Вибач, — прошепотіла, й по щоках потекли сльози.

— Френку, вона все сказала? — почула голос Карли Дієго.

— Сказала! — гнівно відповів Герреро.

Далі мені було байдуже, про що вони там розмовляли, адже, присівши у крісло, Домінік притулився до мене. Він був поряд, й це головне! Втомлена, у відчаї, із головним болем та зі сльозами на очах заснула на плечі брата!

Прокинулася від легкого поштовху у плече.

— Кетрін, ми прилетіли, — прошепотів Домінік.

Кивнула й, взявши за руку брата, відчула, як голова розривається на дві частини.

— Кет, з тобою все добре? — голосно запитав Дом.

— Не знаю, — стиснула плечима. — Голова... болить! Сильно! — додала й, відчувши, як втрачаю зв’язок із реальністю, вдихнула, й перед очима все попливло.

А далі настала темрява....

Прокидалася декілька разів під шум та голоси, які доносилися до мене, а потім знову пропадала в чорну безодню. Відчувала легкі дотики до руки й чула голос брата, але все було ніби не наяву, ніби сон, від якого я так й не могла прокинутися. Застогнавши, повернула голову набік і мляво розплющила очі. У ніздрі відразу ж вдарив запах ліків.

— Де я? — прошепотіла.

— Кетрін! — почувши голос Домініка, повернула голову. — Ти в лікарні! — стиснувши руку, додав.

— Просто… чудово! — хмикнула й, намагаючись піднятися на ліктях, відчула запаморочення.

— Кетрін, давай я допоможу!

Домінік підтримав за спину. Я поглянула на брата й, помітивши рубець над бровою, нахмурилася й почала оглядати його обличчя.

— Чому ти так дивишся? — запитав і присів поряд.