Розділ 10

Кетрін

Ми їхали мовчки. Тиша не нагнітала, а була рятівною! Чому рятівною? А все тому, що після пострілів, метушні та бійні, після всіх емоцій я почала усвідомлювати наслідки своїх дій!

Боже, а якби Джонатан вчасно не приїхав, а раптом він би зрадив мене, що було б із Домініком? Герреро... він би вбив мого брата! Стиснула рюкзак й голосно зітхнула.

— Кетрін, все нормально? — голос Росса вивів мене з роздумів і повернув у реальність.

Обхопила себе руками й, повернувши голову до чоловіка, мовчала, не маючи сил нічого відповісти.

Джон мигцем поглянув на мене й, стиснувши кермо, натиснув на газ. Машина стрімко неслась по шосе. 

Схилила голову на сидіння й, не відводячи погляду від чоловіка, щиро усміхнулася. Так, після всіх подій я щиро усміхнулася, хай хоч й зовсім трішки, але це, мабуть, вперше за останній час. 

Я сиділа в машині чоловіка, якого ледве знала, і, якби дивно не  звучало, якому довірилася та поряд із яким відчула себе в безпеці. Тривожні думки на мить покинули мене, я ніби зробила те, чого так довго не могла, а саме вдихнула на повні груди та на якусь долю секунди відчула, що таке жити без тривоги й страху. Я дивилась на нього: такий зосереджений на дорозі, спокійний, як мені не вистачає його спокою в багатьох моментах, але зараз його спокій якимось невідомим мені шляхом передався мені. Я це відчувала на клітинному рівні. Я не знала, що буде з нами завтра, як все обернеться надалі, але знала точно, що не хочу втрачати цього чоловіка, але йому про це знати не потрібно, принаймні поки що... 

— Джоне, — коли машина зупинилася біля будинку, прошепотіла.

Чоловік повернувся й кивнув.

— Дякую, — стиснувши рюкзак, промовила.

— Ходімо, Кетрін! Ми вже приїхали!

Вийшовши з машини, оглянулася. Коли навчалася в Колумбійському університеті в Нью-Йорку, декілька разів була в цьому районі, який має назву Челсі й знаходиться на північному заході Нижнього Манхеттену. З заходу цей район обмежений річкою Гудзон та вважається одним із найбільш привабливих місць Нью-Йорка. Район майже повністю відданий житловому фонду, тому тут змішуються різні архітектурні стилі, а саме від елегантних будинків XIX століття до індустріальних лофтів. Також у Челсі проходить багато культурних заходів, адже це район картинних галерей та шумних фестивалів, район, в якому також знайшлося місце дорогим бутикам та ресторанам вишуканої кухні.

Ми піднялися на п’ятий поверх. Джон відкрив квартиру та, зайшовши всередину, включив світло й повернув голову. Я тупцювала на місці, тому що не наважувалась заходити.

Росс зітхнув. Вийшов та, взявши за лікоть, провів усередину.

— Кетрін, не подумав би, що ти так будеш соромитися! — сказав Джонатан.

— Ти так говориш, ніби добре мене знаєш! — не випускаючи з рук рюкзак, роззулася й пішла слідом за ним.

Він зупинився й, оглянувшись, закивав головою та всміхнувся.

Я присіла у крісло й, провівши очима по квартирі-студії, відмітила, що вона досить простора: у сірих тонах, з вбудованою шафою при вході, шкіряним диваном, двома кріслами та з паркетною підлогою, а кухня була з гранітною стільницею та шафами, які повністю були обладнані всією необхідною технікою.

— Кетрін, у тебе є рани на тілі, — сказав і поклав на стіл вату, антибактеріальний засіб, мазь та бактерицидний пластир. — Йди у ванну кімнату, а потім я оброблю тобі рани! Рушник і халат знайдеш там!

Я встала з місця й, помітивши погляд Джона, який розглядав мене, насупилася.

— Чому ти так прискіпливо оглядаєш мене?

— У такому наряді лише гуляти самій, бажано вночі, й у парку! — схиливши голову набік, відповів.

— Не було часу переодягатися, — сказала й, покрутивши головою, запитала, де ванна.

— За кухнею, — усміхнувся.

Зайшовши у ванну кімнату, перш за все зав’язала гульку й, коли на тілі відчула краплі води, з облегшенням зітхнула.

Витершись рушником, одягнула білизну та, розпустивши назад волосся, у шафі знайшла халат. Закуталась у нього, адже він був великим за розміром, прийшлося ще й зав’язати низ, щоб не зачепитися та не гепнутися. Взяла свої речі й, повернувшись у вітальню, присіла у крісло.

— Кетрін, пересядь, будь ласка, на диван!

Кивнувши, мовчки пересіла.

Джонатан наблизився ближче й, діставши вату, спочатку обережно обробив рану на губі. Коли наші погляди зустрілися, я легко усміхнулася й отримала таку ж саму легку усмішку у відповідь.

— Кетрін, ти сказала Хуаносу, що в тебе є флешка з паролями до банківських рахунків! Це правда?

— Правда! — не розриваючи зорового контакту, відповіла. — У мене дійсно є ця флешка, й не лише вона!

Джонатан нахмурився й, відкинувши моє волосся на правий бік, провів пальцями по шиї та, діставши мазь, легко намазав зі словами «щоб не було синця».

Глибоко вдихнувши, швидко закліпала.

— Більше нічого не хочеш розповісти? — запитав й, нахилившись, підняв мою ногу.