Розділ 9

Агент Джонатан Росс

— Джонатане, їх тут немає! — сказала Лія.

— Я сам бачу, Ліє, що їх тут немає! — відповів і вийшов із будинку в місті Принстон.

Маленька міс Дельгаро виявилася непередбачуваною, й на даний час я щиро сподівався, що вона зробить правильний вибір. Й ми досі не знаємо, чи володіє вона інформацією про місцеперебування Есме Гільєрме.

— Джонатане, — до мене підійшов агент Кларк, — зі штабу надійшла інформація, що Френк Герреро викрав рідного брата Кетрін Дельгаро й повернувся в місто!

— Доки ми будемо ганятися за твоєю… подружкою, — почувши гнівний тон Лії Скотт, обоє повернулися, — Френк Герреро знову втече з міста! — фиркнула в обличчя та, обійшовши, пішла в бік машини.

— Ліє, тобі варто розслабитися після роботи, щоб не бути такою… напруженою! — засміявшись, сказав Кларк.

Доки Лія та Кларк з’ясовували відносини, до мене підійшов один із криміналістів.

— Агенте Россе, ми оточили периметр, експерти працюють у будинку, коли буде щось відомо — зателефонуємо!

— Гаразд, дякую! — похмуро сказав й, оминувши Лію та Кларка, пішов у бік машини.

— Россе, повертаємося у штаб? — запитав один з агентів.

— Так! — кивнув головою. — Тут нам більше немає чого робити!

Кетрін

Нью-Йорк — місто величі, найбільших музеїв та приголомшливого Бродвею. Місто, яке щоразу відкривається з нового боку своєю вишуканістю та місцями, де можна заховатися у жвавому потоці людей і машин!

Нью-Йорк з першого погляду зачаровує своєю енергетикою, приваблює своїм нестримним життям, але зараз я хотіла втекти й розчинитися в місті, тому, проїхавши Бруклінський міст, опинилася в мальовничому районі Бруклін.

Бетонні джунглі змінила на вулиці з коричневим камінням та різноколірними, цегляними будинками. Оминувши парк Іст-Рівер, з якого відкривається неймовірний краєвид на зелені зони, що межують із водою, проїхала центр й обрала недорогий мотель, який був за шість кілометрів від центру міста, під назвою «Атлантік Мотор Ін».

Прилягла на ліжко й декілька хвилин лежала, втупившись у стелю, і відчула, як, зрештою, втома долає мене, але, зібравшись із силами, попленталася у ванну кімнату!

Життя все ж таки дивна річ! Я весь час тікала від минулого родини, намагалася бути хорошою дівчинкою, й робила все по совісті, а зараз лише прізвище Дельгаро рятує й одночасно знищує моє життя!

Після ванної процедури одягнула халат на голе тіло, висушила волосся й, вирівнявши його, повернулася в кімнату та почала переглядати речі, які віддала Джесс, й усміхнулася, коли серед усіх речей побачила комплекти мереживної білизни. Ніби такі незначні речі, але радують сіру буденність!

Поклавши в рюкзак паспорт, гроші, зброю та патрони, зробила легкий макіяж й, обравши матову помаду гранатового відтінку, одягнула чорну білизну та, розклавши речі на ліжко, одягнула темно-сірий костюм на ґудзиках із короткою спідницею-шортами. Взувши шкіряні кросівки й розпустивши волосся, натягнула на голову чорну кепку та, вийшовши з кімнати, пішла в кав’ярню навпроти мотелю.

Доки снідала, спостерігала за мотелем, хто проїжджав та зупинявся, й, не помітивши нічого підозрілого, покликала офіціантку та, розплатившись, вийшла з кав’ярні. Варто було мені сісти в машину та проїхати нещасні десять метрів, як переді мною став чорний джип. Я загальмувала й, стиснувши кермо, поглянула в бокове дзеркало заднього виду. Позаду також стала чорна автівка, й із машини вийшла Карла Дієго.

— Дідько! — вилаялася й, стукнувши кулаком по керму, під дулом пістолета, який був націлений на мене одним із амбалів Карли, вийшла з автівки.

— Не очікувала, що так швидко знайду тебе? — наближаючись із посмішкою на вустах, сказала жінка.

— Не очікувала! — відповіла й схилила голову набік.

Карла наблизилася до мене та, схопивши за підборіддя, прошипіла:

— Ти жива лише тому, що так хоче Френк! Радій, що першою тебе знайшла я, а не Хуанос!

— Я дуже рада тебе бачити, Карло, — відштовхнула й, стиснувши кулак, вдарила її в ніс.

Вона заверещала й схилилася. Люди, які проходили мимо, почали кричати й відходити в різні сторони.

— Викличте поліцію! — почула крики перехожих.

— Не чіпати її! — гаркнула Карла на своїх охоронців й, витерши кров із носа, випрямилася й завдала швидкий удар ногою в живіт.

Я ахнула й, схопившись за живіт, скрутилася навпіл. Один із охоронців Карли тикнув мені мобільний телефон зі словами, що Френк зателефонує.

— Вам потрібна допомога? — коли Карла та її амбали поїхали, до мене підійшов незнайомець та допоміг піднятися на ноги.

— Дякую, — видавши з себе ці слова, перевела подих та стиснула мобільний телефон у руках. — Не... потрібно! — додала й сіла в машину.

Ось тобі й новий день без травм, стресів та хвилювань.

Розвернувшись, поїхала назад у мотель, щоб забрати речі. Нерви були й так на межі, й, коли завібрував телефон, який дав мені охоронець Карли, різко загальмувала біля мотелю й відчула, як хвилювання переповнює мене.