Розділ 8

Кетрін

Душевний біль обпікає й ранить більше, ніж фізичний. Якби не тяжко було зізнатися навіть собі, але я загралася й опинилася в пастці власного егоїзму та помсти, яка керувала мною протягом декількох останніх місяців.

Перебуваючи в заміському будинку в містечку Принстон у центральній частині Нью-Джерсі, чекала часу, коли дядько Матео Рівера повернеться й нарешті розповість всю правду!

Стоячи біля вікна й спостерігаючи за життям, яке вирувало в місті, помітила, як біля будинку зупинилися три позашляховики. З машин вийшли чолов’яги й Матео. Одягнула широкий, в’язаний темно-синій светр та, натягнувши джинси на розмір більший, вийшла у вітальню.

— Кетрін, — наблизившись та поцілувавши в щоку, привітався дядько. — Як себе почуваєш?

 — Все добре, дякую! — стримано відповівши, присіла за стіл. — Матео, у мене немає головного болю, запаморочення, зниження пам’яті чи уповільнення психічної діяльності. Так що можеш не хвилюватися! — відрізала.

— Кет — це твій новий паспорт на ім’я Кетрін Рівера! — діставши з валізи документ, спокійно сказав.

— Оперативно ти все зробив! — взявши в руки новий паспорт, хмикнула.

— Це ще не все! — Матео витягнув пістолет і поклав його стіл переді мною.

Нахмурилася й, поглянувши на чорний, матовий 220 мм пістолет марки «Беретта M9», перевела погляд на дядька.

— До цієї марки повинні ще йти дев’ятиміліметрові патрони! — зітхнула. — Матео, навіщо все це? — відштовхнула пістолет від себе. — Можливо, ти мені нарешті все розповіси? — знову насупилася й, склавши руки на грудях, схилилася на спинку стільчика.

— Я давно знаю Есме Гільєрме, її родина колись жила в містечку Орлине гніздо! Але шукаючи кращого життя за межами Мексики, вони переїхали у Штати, й Есме разом із ними! Пройшло понад сімнадцять років, як я нічого не чув про неї, але одного разу вона з’явилася на порозі мого будинку на Кубі з проханням про допомогу!

Коли Матео почав розповідати, я бачила, як йому тяжко давалося кожне слово. Я не перебивала його й, закутавшись у плед, уважно слухала.

— Моя помилка полягала в тому, що я, своєю чергою, попрохав допомоги в Девіда! — Матео захитав головою й тяжко зітхнув. — Декілька днів Есме переховувалася в містечку Орлине гніздо, й саме тоді картель Хуаноса напав на містечко перший раз. Коли про це дізналася Мелісса, вона ризикнула стабільністю, безпекою та спокоєм й, — дядько опустив голову, — спільно з Девідом допомогла Есме! У твого батька була зв’язки у ФБР, тому через певний проміжок часу Есме повинна була дати свідчення проти картелю Хуаноса, але...

— Але... мене викрав Френк Герреро, — додала.

— Кетрін — це не твоя провина, й досить картати себе! Якщо хочеш, можеш винити мене, лише мене одного! — емоційно сказав й, присівши поряд, взяв мене за руку.

— Куди ти зник? Чому раніше нічого не розповів? — повернувши голову, запитала.

— Я не думав, що ти так далеко зайдеш!

— Тобто... два спалені гральні заклади Герреро для тебе нічого не значать?

— Зациклишся на помсті, Кетрін, вона ж тебе й погубить!

— Хуанос, Герреро, ФБР — всі шукають одну жінку на ім’я Есме, і всі вважають, що я знаю, де вона! Боже, я весь час думала, як помститися Френку, й навіть забула, що в мене є Джесс й Домінік, які чекають мого повернення, але, Матео, — стиснула руку дядька, — як мені тепер зупинитися, якщо їхнє життя також під загрозою? Я не хочу, щоб їх переслідувало минуле!

— Кет, коли Есме дізналася про смерть твоїх батьків, вона втекла в Європу! Мені прийшлося поїхати слідом за нею, й, доки мене не було, дещо трапилося...

Матео замовкнув й відвернувся.

— Що трапилося? Благаю тебе, не мовчи! — емоційно промовила.

— На мій будинок напали...

— Що? — округливши очі, глитнула. — Матео, де Домінік й Джессіка? Де твоя дружина Луна? — відчувши тремор у руках, не витримала й закричала. — Що з ними? Не мовчи! — викрикнула й схопила дядька за комір куртки.

— Кетрін... Джесс і Луна через декілька годин будуть у місті з моїми людьми, проте... Домініка викрали!

Ця новина вибила все повітря з легень.

— Хто? — через сльози закричала.

— Френк Герреро! — відповів на одному подиху. — Він та його люди напали на будинок!

Я істерично засміялася й, скинувши плед, встала з дивану.

— Кетрін, — дядько підхопився з місця, — я все вирішу! Не варто тобі більше...

— Це тобі не варто більше лізти в цю справу, Матео! — гаркнула й, тяжко дихаючи, витерла сльози з обличчя. — Приведеш мені ту дівку Есме, забереш Джесс і Луну й поїдеш зі Штатів! Зрозумів мене? — нервово почала ходити по кімнаті. — Більше ніхто не посміє завдати болю моїй родині! — видихнула і, склавши руки по боках, з-під лоба поглянула на дядька.

— Кетрін, що ти задумала? — нервово запитав Матео.

— Розповім пізніше, а зараз піду відпочину! Голова болить! Розбудиш, коли Джесс й Луна приїдуть!