Розділ 7

Кетрін

Прокинулася в готелі. Декілька хвилин дивилася на стелю, а потім, повільно піднявшись, поглянула на брудні штани й, підійшовши до дзеркала, жахнулася.

Вигляд мала ще той....

Порваний, брудний одяг, волосся стирчало в різні боки, тому хоча б якось пригладила їх, почула голос Рамона й вийшла.

— Прокинулася? Нарешті! — сильно сіпнув за рукав, який відразу ж порвався. — Твої речі зібрані! — додав.

— Рамоне, що...

— Кетрін, Хуанос направляється в готель! — перебив. — Охорону я встигнув попередити, але...

Двері вилетіли з зашморгів, й у кімнату разом зі своїми людьми забіг Хуанос, який, не церемонившись, навів на мене зброю.

— Сучка! Маленька сучка Дельгаро! — заволав Хуанос.

— Мігелю, заспокойся, — сказав Рамон і вийшов наперед. — Все можна вирішити…

Хуанос перевів на нього пістолет, й пролунав постріл. Рамон впав на підлогу й закричав. Я нахилилася до Олів’є та, поглянувши на його поранену ногу, закрила чоловіка собою.

— Ти що вчора влаштувала? Відповідай! — гаркнув й, наблизившись, схопив мене за горло та підняв над підлогою. — Кетрін, я тобі даю декілька днів, а саме п’ять днів, щоб ти знайшла Есме! — стиснув горлянку і з усієї сили жбурнув на підлогу. — Якщо не знайдеш Есме або інформацію, яку вона поцупила, я вб’ю твого брата Домініка, а сестричку Джессіку віддам своїм людям. Погроза Карли буде здаватися лише забавою!

Тяжко дихаючи, відчуваючи, як кров захолола в жилах, через біль піднялася на ноги й вдарила Хуаноса між ніг. Він опустив зброю, скрутився й загарчав, ніби той звір.

До мене підлетів охоронець і вдарив в обличчя. Я знову впала на підлогу й, застогнавши, дотягнулася до зброї та навела на охоронця. Витерши кров, яка текла з носа, піднялася й, відступивши, взяла пістолет обома руками. На мене були націлені декілька пістолетів.

— Кетрін, не варто... — простогнав Рамон.

— Так, Кетрін, краще послухай мого друга!

— Твого друга? — засміялася. — Він перестав ним бути, коли ти вистрелив у нього! — сказала й перевела зброю на Хуаноса.

— Мої люди пристрелять тебе, ти навіть і не встигнеш зреагувати! — гнівно промовив Хуанос.

У коридорі почулося тупотіння, й у номер забігла охорона готелю. Люди Мігеля Хуаноса почали стріляти.

— Йди до біса! — дивлячись у вічі Хуаносу, сказала й, вистреливши йому в плече, впала на підлогу та відтягнула Рамона за диван.

Виглянувши, побачила, як Хуанос та його люди вибігли на балкон. Взяла пістолет й поцілила в ногу тому чолов’язі, який вдарив мене. Він із криком впав.

— Рамоне, мінус цього номеру в готелі в тому, що з балкона є пожежний вихід, — поклавши зброю на підлогу й підсунувшись до пораненого чоловіка, сказала.

Рамон застогнав. Я вирвала з жакета шматок тканини й перев’язала йому ногу. До нас підійшла охорона.

— Я цей номер виділив для тебе! Заради твоєї ж...

— Так, заради моєї безпеки! — кивнула.

Спостерігаючи, як охорона виводить пораненого чоловіка з картелю, не помітила, як у номер готелю зайшов Росс. Почувши його голос, піднялася на ноги. Чоловік поглянув на мене й, насупившись, наблизився.

— Джонатане, — до нас підійшла білявка, — що з цією, — кивнула в мою сторону, — будемо робити?

Я поглянула на міс блонду ФБР, потім перевела погляд на Росса, а потім знову на неї.

— «Ця», як ви сказали, захищала себе й Олів’є Рамона! — фиркнула.

— Ліє, йди! — сказав Росс. — Я сам розберуся з міс Дельгаро!

Помітила, як блонда скривилася й гнівно поглянула на чоловіка.

— Джонатане, а якби вона вбила когось із охорони готелю? — відрізала.

— Послухайте, агенте Ліє Скотт, у свій захист скажу, що я чемпіонка по біатлону, — розвела руками, — і я знаю, як поводитися зі зброєю! За це не хвилюйтеся! — додала й витерла кров, яка знову потекла з носа. — Можете також перевірити моє право на зберігання та носіння зброї, адже конституцією США це не забороняється...

— Так, досить! — гримнув Росс. — Ліє, дізнайся, в яку лікарню відвезли людину Хуаноса, і їдь туди!

Міс блонда ФБР стиснула вуста й, злобно зиркнувши на мене, відійшла.

— Твоя... колишня подружка? — похитнулася та, опершись ліктем об шафу, відчула нудоту й метнулася в туалет.

Через декілька хвилин, змивши унітаз, на ватних ногах піднялася й, включивши холодну воду, омила обличчя. Почула стукіт у двері, але, не маючи сил щось відповісти, схилила голову над раковиною.

— З тобою буде довга розмова, Кетрін! — почула голос Росса, підняла голову й зустрілась поглядом із блакитними очима у дзеркалі.

— Мені байдуже! — відповіла й, відчувши слабкість, стиснула руками раковину. — Тепер у мене появився новий лютий ворог, який дав лише п’ять днів, щоб я знайшла Есме Гільєрме...

У дзеркалі побачила, як чоловік закотив очі. Вирівнялася й, повернувшись до нього, відчула сильний головний біль, від якого ніби лещатами мізки здавило. У вухах пролунав дзвін. Відчувши слабкість, похитнулася, й Росс, підхопивши мене на руки, покликав лікаря...