Розділ 6

Кетрін

Мене забрали люди Рамона. Спочатку я відбивалася від них, кричала, щоб вони забрали тіло Фреда, й навіть одного охоронця, який силою витягнув із машини біля готелю, вкусила за руку. Чоловік заволав і відштовхнув мене. Вдарившись спиною об двері автівки, примружилася. Ніби лавина, мене накрила паніка й страх, але найгіршим було розуміння того, що через мене загинула ще одна людина!

— Забери від мене руки! — зайшовши в номер готелю, продовжувала кричати на охоронця.

— Кетрін, заспокойся! — підійшов Рамон й, взявши за плечі, повів за собою.

Охорона вийшла з апартаментів. Коли ми залишилися наодинці, я поглянула на чоловіка.

— Рамоне, як ти можеш бути таким спокійним? — з огидою сказала. — Твою людину вбили, розстріляли на вулиці.

— Кетрін, у тебе просто шокований стан, скоро все пройде…

— Не пройде, Рамоне! — заверещала, як навіжена. — Скажи мені, навіщо я тобі?

Почула, як відкрилися двері. Рамон оглянувся й замовк на пів слові. Я повернула голову й, не повіривши своїм очам, відступила від Олів’є Рамона та, перечепившись об пуфик, впала боком на диван. Тяжко дихаючи, підняла голову.

— Рамоне, — не дивлячись на чоловіка, а поглядаючи на мене, сказав, — вибач, друже, що прийшов без попередження!

Серце зробило кульбіт. Перед мною стояв Мігель Хуанос.

— Що, прийшли добити мене? — звузила очі, але, відчуваючи тремор у всьому тілі, піднялася на ноги.

— Ні, дівчинко, ти помиляєшся, — захитав головою Хуанос. — Я б не зміг завдати болю тобі, просто хочу повернути те, що належить мені, та отримати компенсацію у вигляді містечка Орлине Гніздо.

— Ні! Ти нічого не отримаєш, — істерично засміялася.

Рамон після приходу Мігеля взагалі став непотрібним елементом декору, який, опустивши очі, мовчав. Проте Хуанос, розізлившись, стрімко наблизився й, схопивши за горло, приставив дуло пістолету до чола.

— Забери від мене свої брудні руки, — закричала. Не знаю, де взялися в мене сили, але відштовхнула від себе чоловіка.

— Ого, — засміявся Мігель. — Норовлива! Рамоне, вона мені подобається! — усміхнувся й поклав зброю на стіл.

— А ти мені ні! — склавши руки на грудях, промовила. Тут мені варто було зупинитися, але від напруги інстинкт самозбереження покинув мене. — Я так розумію, що колись матір врятувала не лише жалюгідне життя Рамона, але й твоє. Перед тим, як простягати до мене руки, подумай, хто перед тобою стоїть та з якого картелю ти виходець.

— І хто ж перед мною… стоїть? — розвів руками.

— Мігелю, досить! — подав голос Рамон і став переді мною.

— Відступи! — гримнула на чоловіка. — Хуаносе, тебе вважать одним із найвпливовіших лідерів мексиканського картелю, але я тебе не боюся. Якщо ж сьогодні твої люди не змогли мене прикінчити, то в тебе є шанс зробити це зараз.

«Боже, Кетрін, що ти ляпаєш! Навіжена!» — подумала про себе й, відчувши тремтіння в руках, стиснула кулаки.

— Мій картель не причетний до сьогоднішнього нападу, — відповів Хуанос та, присівши у крісло, закинув ногу на ногу. — Тебе замовив Х’юго Герреро. Ти, дівчинко, йому як кістка в горлі, а все через твоє прізвище Дельгаро.

 — Тоді не лише в мене проблема, Хуаносе, а в тебе також, — хмикнувши, присіла на диван. — Вчора на благодійному вечорі Карла Дієго була в супроводі твоєї людини, так? Значить, не вона має вплив на картель, а той стариган у в’язниці. Якщо він навіть звідти дає накази, то навіщо тобі Карла, якщо вона не в змозі проконтролювати людей із картелю?

Запала тиша. Рамон помітно нервував, проте Хуанос був зібраним й, не відводячи погляду від мене, сказав:

— Мені подобається хід твоїх думок, Кетрін Дельгаро.

— Втомилася від вас обох! — схилила голову набік. — Я декілька днів нормально не їла, не відпочивала, а коли намагаюся заснути, то… — витягнула праву руку й, склавши пальці, як пістолет, прижмурилася, — перед очима завжди повстає вбивство Френком Герреро батьків. Мігелю, ти хочеш повернути Есме, а я хочу вбити Френка Герреро. Знайди мені того нікчему. На заміну я сама знайду Есме Гільєрме. Також у мене буде ще одна умова: заради світлої пам’яті матері ти ніколи не ступиш на землі містечка, й не лише ти, а твої люди також.

«Ох, брехуха, Кетрін! Якщо Хуанос щось запідозрить, то кулі в чоло точно не уникнути!»

Хуанос хмикнув.

— Я знаю про твого дядька Матео. Саме він забрав Есме. Якщо обдуриш мене, Кетрін Дельгаро, я сам пущу тобі кулю у чоло. — Повторив мій жест. — Зрозуміла?

— Хуаносе, зроби, будь ласка, так, щоб я могла спокійно, без охорони пересуватися містом та не боятися, що та навіжена Карла Дієго буде чекати мене десь за рогом.

— А ти не пропадеш, Кетрін Дельгаро. Не хвилюйся, дівчинко, люди Герреро більше не потурбують тебе. Виконаєш свою частину угоди — я знайду Френка.

Кивнула й, вставши з дивану, попрохала чоловіків покинути мій номер. Коли вони вийшли, взялася за голову. Не очікувала від себе такої гри.