Розділ 2

Флешбек / Кетрін

Розплющила очі. Поворухнувшись, зрозуміла, що руки зв’язані мотузкою. Прислуховуючись до будь-якого шереху та кроків, озирнулася. Не розуміючи, що відбувається, почала кликати на допомогу. Через декілька хвилин двері відчинилися й у кімнату зайшов незнайомий чоловік. Отримавши сильного удару в обличчя, відчула печіння на щоці.

— Пішов геть звідси! Не смій, виродку, чіпати її! — побачивши в кімнаті Френка, насупилася. — Кетрін, мені шкода! — додав і, присівши, взяв моє обличчя в долоні.

— Це все, що ти можеш мені сказати? — ковтаючи сльози, відчай та біль, емоційно промовила. — Що відбувається?

— Вся справа, моя люба Кетрін, у тому, якою інформацією володіють твої батьки! — хижо посміхнувся. — Все відбудеться дуже швидко, кохана!

— Кохана? — сльози омили моє обличчя й дихати стало тяжко. — Френк, я нічого не розумію!

— Твоя родина запроторила мого діда Х’юго Герреро у в’язницю! — прошипів чоловік. — У мене нарешті настав час помститися!

Подих перехопило від зізнання Френка, ким він є насправді!

Герреро!

Це прізвище назавжди закарбувалося в моїй пам’яті!

Теперішній час

Серце кричало, що я роблю помилку, розум стверджував, що краще повернутися з Матео до Домініка й Джессіки та навчитися жити далі! Після поховання батьків у містечку Орлине гніздо дядько зміг швидко, через зв’язки, оформити документи й стати офіційним опікуном двійнят! Я не заперечувала, адже розуміла, що на даний час він єдиний і кращий варіант для опікуна!

Життя, як ріка: часом буває спокійною, а часом бурхливою, й навіть трапляються в ній руйнівні пороги, які змушують боротися, щоб не захлинутися своїм горем та не пропасти в холодній безодні! Я давилася своїм болем та відчаєм і намагалася не показувати їх нікому! З дитинства вчилася крок за кроком абстрагуватися від життєвих негараздів і бути завжди напоготові, але лише один раз дала слабинку, втратила пильність й тепер прийдеться розплачуватися!

— Кетрін, ви готові? — запитав Рік, і я кивнула. — Тримайте навушник!

Вставивши навушник у вухо, першою вийшла з автівки.

— На даний час ми всі в одній упряжці, тому перейдемо на «ти»! — озирнувшись, посміхнулася й перевела погляд на клуб.

Навчаючись у Нью-Йорку, всіляко намагалася уникнути цього клятого клубу «Чорний Сокіл», і, якби мене не намагалися затягнути сюди подруги чи Френк, завжди знаходила відмовки, а зараз добровільну йду туди, де розпочалася історія прізвища Дельгаро у Штатах!

Озирнулася. Нічне місто жило своїм життям! Хоча й Нью-Йорк завжди був енергійним навіть протягом дня, але все ж таки інша форма енергійної хвилі вражала місто саме тоді, коли заходило сонце й у свої права вступала темрява! Клуби оживали від натовпу: одні бажали відпочити після трудового тижня, а інші — віддатися усім гріховним пристрастям, яке може дати нічне життя!

Ми впевнено попрямували до клубу. Енріке, він же Рік, повідомив, що його людина буде чекати нас усередині. Я була готовою до всього, але не до нервозності, особливо тоді, коли зайшла всередину. Долоні спітніли, а по тілу пройшовся неприємний озноб. Чоловіки розійшлися в різні боки. Залишившись наодинці серед натовпу, повільно почала пробиратися до бару. Дратувала гучна музика, закружений у танці натовп й навіть неонова вивіска під назвою «Чорний Сокіл». Оглянувшись, видихнула та, стиснувши кулаки, впевнено попрямувала далі. Відчувши поштовх у плече, озирнулася й побачила одного знайомого чоловіка, який у наступну хвилину зникнув у натовпі, але навіть і ця хвилина змусила моє серце вистрибнути з грудної клітки.

— У клубі агенти із ФБР! — повідомила в навушник. — Будьте обережними!

Так, я впізнала чоловіка, з яким зіштовхнулася. Саме він врятував мене під час перестрілки з картелем Герреро, але зараз так недоречно зустріла його знову.

— Карла на другому поверсі у VIP-залі! — почула відповідь. — На щастя, власника клубу ще немає! Її охорону ліквідували!

Піднявши голову доверху, подумала, що в мене є шанс закінчити це божевілля та полетіти з Матео на Кубу. Проте, швидко відкинувши з голови раціональні думки, піддалася емоціям і ступила на першу сходинку, яка вела на другий поверх.

Хтось різко схопив мене за руку, і я змушена була оглянутися. Зустрівшись поглядом із блакитними чоловічими очима, мимоволі здригнулася. Він піднявся на сходинку й, ставши поряд зі мною, всміхнувся.

— Міс Дельгаро, яка приємна та неочікувана зустріч!

Глитнула й, натягнувши усмішку на обличчя, наблизилася ближче до нього, адже через гучну музику пройшлося це зробити.

— Агенте Россе, дійсно, дуже приємна та неочікувана зустріч! Вирішили відпочити після тяжких робочих буднів? — промовила та, поглянувши на свою руку, яку він міцно тримав, закусила нижню губу.

— Кетрін, що відбувається? — у навушнику почула стурбований голос Фредеріка.

— Вибачте, Джонатане, але мені потрібно йти! Друзі чекають!