Тепер його доля нерозривно пов’язана з долею всіх живих істот, але це не лякало його. Навпаки, він відчував величезну радість: світ може існувати завдяки йому, а він сам може існувати завдяки світу.
Вітер прошепотів крізь стародавні дерева, і Таріан почув голоси тих, кого він любив, і тих, кого він ніколи не зустрічав. Вони всі дякували йому, і одночасно він дякував їм за те, що вони дозволили йому стати частиною цього великого циклу.
Трилуння більше не було просто символом влади або випробування. Воно стало символом життя, смерті і народження, переплетених у нескінченну гармонію, яку лише обраний може підтримувати. Він підняв голову до трьох Місяців, і в їхньому сяйві побачив не тільки свій шлях, а й безліч шляхів, що розкривалися перед світом.
Таріан усвідомив, що справжній вибір — не в одній миті, а в кожному дні, у кожному кроці, у кожному рішенні. І що саме ця безперервна ланцюгова відповідальність робить людину справді обраною. Він усвідомив, що його вічний вибір полягає не в тому, щоб жертвувати собою або світом окремо, а в тому, щоб поєднати їх, прийняти всі протилежності, усвідомити власну силу і прийняти її з усією відповідальністю.
І в цій гармонії він відчув безмежну свободу — свободу як здатність діяти мудро, любити без страху і підтримувати життя у всіх його проявах. Таріан зробив крок уперед і відчув, як коло стародавнього каменю випромінює тепло, як його серце і серця всіх живих пов’язані єдиним ритмом.