5.7

— Брама не дає одного майбутнього, — прошепотіла хранителька. — Вона відкриває можливості. Але спроба замкнути одну лінію в одне уявлення — це і є справжня спокуса влади.

Перед Таріаном виникли чотири образи: у першому — світ врятували шляхом забуття, але в ньому немовлята народжувались без імен; у другому — світ став жорстким порядком, де не було місця для плачу й співу; у третьому — світ зберіг усі свої рани, але навчався жити з ними; у четвертому — світ, де мешкало безліч пам’ятей, але він розпався на дрібні анклави. Кожен образ мав свою естетику і свою ціну.

Незнайомець усміхнувся так, ніби вгадуючи його думки: 

«Ось — зроби вибір». 

Велан підняв рукав, бажаючи схопити одну з ліній і затиснути її в кулак: 

«Візьми правило, і все буде просто». 

Але голос Кайли, ніжний і рішучий, пролунав: 

«І ти бачиш ціну. Але істина полягає не в тому, щоб вибирати і винести когось з ладу. Істина — це розуміння, що майбутнє народжується з множини виборів; воно не є монолітом».

Таріан стояв перед картиною світу, що залежав від його руху. Він відчував, як його серце стукає в такт з лініями, вони просили не простого закриття, а вміння плести так, щоб тканина витримала.

Він взяв у руку камінь-відгомін, підніс його до грудей і відчув, як у ньому холод поступово стає терпимішим; він відчув зв’язок з людьми, яких урятував, і з дітьми, які не мали імен. Він усвідомив, що його рук обмежено: він не зможе одночасно витерти і шрами, і відновити значення імен. Але він міг запропонувати Брамі інше: не наказ, не вирок, а діалог.