5.4

— Ви питаєте, чи варто йти до іншого завтра за будь-яку ціну. Я скажу вам одне: майбутнє не можна купити за забуття. Якщо ви віддасте пам’ять — ви віддасте частину своєї людяності. Але я розумію потребу змін. Дайте мені час, дайте мені Браму. Я попрошу її не для себе, а для вас. Якщо вона покаже нам шлях, ми зробимо вибір разом.

Його слова змусили людей замовкнути. Хтось зітхнув, хтось заплакав. Але натовп зняв настрій — це був перший політичний крок: вибір, що потребує спільної згоди. 

Вони рушили далі. Попереду лежав останній відтинок шляху — «Перекат часу», звивиста ущелина, де говорили, що світ інакше підпорядковується законам причинності: тут проходили ті, хто бачив найстрашніші можливі наслідки своїх дій. І саме тут тінь, що годується мірою їхніх рішень, виявила свою справжню силу.

Почалося підготовлення до самого підходу до Брами. Ардель розташував коло охоронців, Кайла спорудила вогнища очищення, Міран перевірив сплетіння зв’язків між ними, а Велан стояв напоготові — він, очевидно, мав у кишені ще один план. Таріан відчував, як у грудях зростає страх: не страх за себе, а страх за рішення, які будуть йому запропоновані всередині Брами.

Коли вони підійшли до порогу, перший рух зробила інша постать — постать, яку Таріан пам’ятав із власних видінь: незнайомець з багряними очима, що колись попередив його про ту, хто бачить Трилуння. Тепер його зовнішність була суворішою; він не був сам: поряд з ним стояла невелика армія тих, хто вважав, що світ потребує очищення. Серед них були і ті, кого Таріан колись рятував, але контур їхніх очей змінився, ніби хтось підмінив їхні бажання.