У знаках Місяця
5.1
— Ми повинні іти обережно, — промовила хранителька пам’яті, коли почався їхній шлях. — Брама не дає відповідів тим, хто приходить з накачаною владою. Вона питає у душі, чи маєш ти право її торкнутися.
Кайла кивнула, притиснувши до грудей мішечок із зернами священної пшениці. Міран стискав ремінь меча, Велан же стояв трохи осторонь — його очі нещадні й пильні. Люміни миготіли над їхніми головами, мов дрібні маячки на зоряному морі.
Дорога до Брами проходила через те, що старі карти називали «Могилою Спогадів» — кам’яний каньйон, де пам’ять вимивалася в струмки й залишалася на виступах, як мушлі. Тут проходили перші випробування: тіні спускалися з круч і вимагали розв’язати малі задачі серця.
Першим перед ними вийшов старий на ім’я Рун: блукач, що втратив родину і знав ціну пам’яті. Його очі були ясні, але порожні в тих місцях, де колись жили конкретні імена.
— Я дав те, що мав, аби не померти, — прошепотів він. — Але моє відлуння зникає. Я даю тобі попередження: ті, хто проходять цю дорогу з волею влади, гублять себе.
Кайла нагнулася, взяла його за руку, і її дотик приніс зелену іскорку тепла. Таріан відчув, як у ньому проростає давній урок: прийняти, а не віддати. Кайла простягла Рунові зерно; коли він поклав його в долоні, в його очах з’явився зовсім інший блиск: не тотальна пам’ять, повернена, а маленький фрагмент, що дозволив йому впізнати власне ім’я.
#1357 в Фантастика
#2312 в Різне
Відредаговано: 14.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
