4.10

Він зупинився посеред сітки, заплющив очі. І замість того, щоб слухати голоси, прислухався до самих ниток. Таріан простягнув руку й торкнувся нитки, що вела до Кайли. Світло пройшло крізь його пальці і тоді він відчув її справжню сутність. Потребу бути почутою.

Таріан перевів погляд на інші нитки. Він раптом побачив те саме, за проханнями селян, за страхом міста, за суперечками, гнівом, бажанням врятувати одних ціною інших. У кожному випадку було щось спільне. Кожен хотів, щоб його почули.

Таріан не потягнув жодної нитки, не обрав найпростішу відповідь лише тому, що вона здавалася найчистішою. Він повільно взяв кілька ниток і переплів їх між собою, обережно. Так, щоб жодна не втратила свого напрямку, щоб жодна не стала важливішою за інші.

Поступово між ними утворився вузол, що дозволяв рухатися разом. Павутина затремтіла. Рожеве світло розлилося між нитками, і її звучання змінилося. Тепер це був не тривожний дзвін, не шепіт чужих голосів. А м’який, майже невловимий звук. Таріан відкрив очі.

Іноді мудрість — це не вибрати, яку нитку обірвати. Це знайти спосіб не дати їм обірватися взагалі.

— Мудрість не приходить у формі наказу, — сказав Ардель, коли Таріан вийшов із сітки.

Його голос був тихим, але в ньому звучала та впевненість, яка не потребує сили, щоб бути почутою.

— Вона приходить тоді, коли ти починаєш розуміти: жити — означає плести. Кожен наш крок торкається чиєїсь нитки. Кожне рішення змінює візерунок, навіть якщо ми цього не помічаємо.