4.9

Він ступав поміж нитками обережно, майже не дихаючи. Кожен його рух віддавався по павутині ледь помітною хвилею. Рожеві нитки тремтіли, відгукуючись на найменший дотик, і з кожною миттю Таріан дедалі виразніше відчував: перед ним не просто випробування.

Перед ним життя. Раптом павутина спалахнула. Світ навколо розчинився, і Таріан опинився посеред села, яке врятував напередодні. Він побачив знайомі обличчя, але цього разу вони не дякували. Вони просили. Один за одним до нього зверталися люди: за захистом, за їжею, за вирішенням нових проблем. Прохання множилися, наче безкінечні нитки, і за кожною стояла чиясь доля.

Врятувавши їх одного разу, Таріан раптом опинився перед тисячами нових рук, простягнутих до нього. А потім видіння змінилося, далеке місто. Його мешканці не просили допомоги, вони вимагали рішення. Рішення, яке могло врятувати тисячі людей, але мало страшну ціну, одну пам’ять.

Одну-єдину: пам’ять про те, ким вони були, пам’ять, яка тримала ціле місто разом. Павутина показала йому всі можливі шляхи одночасно. Врятувати одних і втратити інших. Зберегти минуле і дозволити загинути тим, хто живе зараз. Пожертвувати пам’яттю заради тисяч життів. Або зберегти пам’ять, знаючи, що ціна цього вибору буде іншою.

Голоси заговорили одночасно, одні вимагали діяти, інші благали чекати. Хтось кричав про необхідність жертви, хтось називав її злочином. Кожен голос здавався переконливим, кожен мав свою правду. Мудрість не завжди полягає в тому, щоб знайти правильну відповідь. Іноді вона полягає в тому, щоб витримати вагу всіх відповідей одразу.