4.2

Очі Арделя світилися в місячному сяйві. Старість не забрала з них гостроти. Навпаки роки залишили в його погляді ту сувору красу, яка приходить лише до тих, хто надто багато знає про втрати, вибір і наслідки.

— Запам’ятайте це, — тихіше додав він. — Магія ніколи не буває подарунком, вона завжди є договором.

Ардель підняв погляд до трьох Місяців.

— Договором із часом.

І в цю мить навіть вітер стих, наче саме Трилуння почуло його слова. Бо час нічого не дає безкоштовно. Він лише дозволяє нам на мить торкнутися вічності, а потім неодмінно приходить по свою плату.

Перед початком ритуалу кожен із обраних мав покласти до срібного скіпетра символ, що відображав його власний шлях і ту відповідальність, яку він ніс. Кайла поклала зерно священної пшениці: маленьке, майже непомітне, але сповнене сили життя, що ще тільки чекало свого пробудження.

Міран — краплю роси зі стародавньої печаті, холодну й чисту, мов пам’ять про те, що деякі речі існують довше за тих, хто їх створив. Велан поклав гострий камінець: простий на вигляд, але призначений для очищення. Він нагадував: іноді, щоб зберегти щось живе, потрібно спершу відсікти те, що більше не має права залишатися.

Ардель мовчки поклав невеликий згорток записів — сторінки, списані описами помилок минулого. Бо найцінніші уроки часу часто народжуються не з того, що вдалося, а з того, що вже неможливо виправити. Таріан стояв осторонь, стискаючи в долоні свій камінчик-відгомін — той самий, що отримав на завершення першого кола.