Розділ 4: Сила Трилуння.

Ніч здавалася важчою за будь-яку іншу. Вона лежала над долиною густою темрявою, наче саме небо затамувало подих перед тим, як відкрити людям те, що століттями залишалося прихованим.

Три Місяці зійшлися так близько, що їхнє світло переплелося, а тіні наклалися одна на одну, утворюючи над землею величезний зіркоподібний візерунок. Такий давній знак, що його вже не пам’ятала жодна жива істота. Говорили, що подібне небо не бачило вже досить давно.

У самому серці долини, там, де колись височів храм давніх обрядів, тепер лежав кам’яний майдан. Чотири концентричні кільця були вирізані просто в його поверхні, одне в одному, наче хвилі, що розходилися від невидимого центру. А в самому центрі здіймався невисокий пагорб. На його вершині стояло те, заради чого сьогодні зібралися всі.

Серце ритуалу — великий кристал здіймався над камінням, прозорий і водночас наповнений глибоким внутрішнім сяйвом. Його утримувало сплетіння срібних ниток, металевих обручів і стародавніх вузлів, настільки складних, що здавалося, їх створювали не людські руки, а сама магія, намагаючись зв’язати між собою те, що не повинно було розходитись.

Це місце називали Серцем Трилуння. І цієї ночі воно мало вперше показати не частину своєї сили, а її справжній масштаб. Таріан стояв у тіні одного з опорних каменів і майже не дихав.

Знак у його грудях гудів ледь відчутною вібрацією під шкірою, потім сильніше. Він нагадував далеке передгрим’я грози, ту мить, коли блискавка ще не вдарила, але повітря вже знає, що це станеться.Кожен спалах місячного світла віддавався в ньому новою хвилею.