— Від сьогодні кожен твій вибір творитиме не лише твою долю, а й форму світу навколо тебе. Наступні кроки покажуть, ким ти станеш насправді: тим, хто лише виконує волю Трилуння… чи тим, хто наважиться творити разом із ним.
Над пагорбом запанувала тиша. Таріан підвів погляд до неба, на самому краю обрію три Місяці повільно ховалися за тонкою завісою хмар. Їхнє світло слабшало, та перед тим, як розчинитися у світанковій імлі, йому здалося, ніби вони мовчки усміхнулися. Не як небесні світила, а як давні свідки, що впізнали в ньому того, хто наважився зробити перший крок.
У долині прокидалося життя. До нього долинув тихий плач немовляти, що невдовзі змінився спокійним материнським співом. Біля вогнищ лунав щирий сміх дітей, а десь на вузькій сільській дорозі рипіли дерев'яні колеса воза. Над стріхами здіймався тонкий дим, наповнюючи ранкове повітря запахом теплого хліба й свіжої деревини, світ жив.
Таріан заплющив очі й уперше по-справжньому відчув вагу слова «теперішнє». Воно більше не було лише миттю між минулим і майбутнім. Воно стало відповідальністю, обіцянкою не відвернутися, навіть коли шлях стане важчим. Він повільно повернувся до людей, до Кайли, до Мірана. Їхні погляди вже були іншими.