Її слова ще довго відлунювали в думках Таріана. Та разом із новим знанням прийшло й інше усвідомлення. Будь-яке світло неодмінно народжує тінь. Коли обрані почали залишати кам'яне коло, Ардель жестом попросив Таріана затриматися.
Старець мовчки розкрив долоню. На ній лежав невеликий камінь — гладкий, темний, мов нічне озеро без жодного відблиску. Здавалося, він поглинав навіть місячне світло, не дозволяючи йому торкнутися своєї поверхні. Ардель обережно поклав камінь у долоню юнака. Той був несподівано холодним.
— Це Відгомін, — тихо промовив старець.
Його голос став нижчим, майже урочистим.
— Кожного разу, коли людина торкається справжньої сили, світ відповідає їй. Але він ніколи не відповідає лише світлом.
Він підняв очі до трьох Місяців.
— Коли ти кличеш магію, вона неодмінно озивається. Та разом із нею прокидається й те, що вміє слухати її поклик.
Тінь не спить, вона відчуває кожне серце, у якому народжується нове світло. Вона знає тих, хто змінився. І завжди шукає тих, хто ще не навчився берегти власну душу. Таріан уважно слухав, міцніше стискаючи камінь. Ардель поклав руку поверх його долоні.