У знаках Місяця
3.20
Таріан мовчки спостерігав за тим, що відбувалося. У пам'яті знову ожила ніч, коли він тримав на руках немовля, рятуючи його від темряви. Він пригадав той біль, що пройшов крізь власне серце, ціну свого вибору й тепло, яке народилося не всупереч стражданню, а завдяки його прийняттю.
Саме тоді він зрозумів істину, яку не можна було прочитати в жодному стародавньому сувої. Сила Блакитної Луни не існує для того, щоб знищувати. Її призначення — завершувати, не стирати. А допомагати тому, що вже віджило, знайти спокій.
Він повільно ступив уперед. У колі запала така тиша, що було чути лише легке тремтіння місячного світла. Таріан простягнув руку до тіні. Перед внутрішнім зором знову постала маленька долоня немовляти, що міцно стискала його палець. Та крихітна рука нагадала йому просту істину: життя складається не лише з першого подиху. Його мудрість полягає ще й у тому, щоб уміти відпускати. Без бажання стерти те, що колись було частиною тебе. Таріан тихо промовив:
— Я приймаю тебе. Я пам'ятаю. Але більше не дозволю тобі керувати мною.
Його слова не були наказом, вони були визнанням і Блакитна Луна відгукнулася. З долоні Таріана не вирвався руйнівний спалах. Натомість народилося спокійне блакитне світло: чисте, прозоре, мов поверхня глибокого озера перед світанком. Воно м'яко огорнуло тінь. Світло створило навколо неї витончене сяйне коло, схоже на древню печать, у якій темрява більше не могла розростатися й поглинати інших.
#1294 в Фантастика
#2281 в Різне
Відредаговано: 29.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
