3.16

— Рожева Луна, — заговорив він, — є хранителькою всіх зв'язків. Вона не наказує долям. Вона сплітає їх. Кожна зустріч, кожне слово, кожна обіцянка залишає нитку, яка поєднує серця. Одні з них міцнішають із часом, інші рвуться від зради чи байдужості. Але жодна не виникає випадково.

Він торкнувся однієї зі світлових ниток, і та м'яко завібрувала.

— Ваше завдання — навчитися бачити ці зв'язки. Відчувати їхню силу. І пам'ятати, що той, хто отримав здатність плести нитки чужих доль, не має права перетворювати їх на пута.

Його голос став ще тихішим.

— Бо любов, що позбавляє свободи, уже не є любов'ю. Турбота, яка прагне володіти, стає в'язницею. А зв'язок, створений силоміць, неминуче обертається кайданами.

Він повільно обвів поглядом кожного з обраних.

— Справжній майстер Рожевої Луни не керує чужими серцями. Він створює простір, у якому вони самі знаходять шлях одне до одного.

Завдання здавалося простим лише на слух. Кожен мав з'єднати три камені нитками місячного світла, не розірвавши водночас жодної нитки, що жила в його власному серці. Та варто було лише торкнутися сяйва Рожевої Луни, як усі зрозуміли: справжнє випробування починається не в руках, а в душі.

Щойно народжувалися перші світлові нитки, простір навколо оживав. Перед очима спалахували уривки чужих життів: короткі, мов подих, але напрочуд виразні. Чийсь безтурботний сміх, обійми матері, гіркота втрати, сльози прощання, перше кохання, самотність, надія... Емоції перепліталися між собою так само тісно, як і самі нитки.