3.14

У ту ж мить тепло розлилося його руками, піднялося до серця й розквітло в грудях м'яким світлом. Три Місяці відповіли. Біла Луна відгукнулася лагідним подихом, що торкнувся його обличчя, мов перший ковток життя. Рожева Луна озвалася глибоким, рівним биттям серця, ніби нагадувала, що любов не зникає навіть після втрати. Блакитна Луна прошепотіла майже нечутно: тихим голосом прийняття, яке не стирає біль, а навчає жити разом із ним.

Три голоси злилися в одну мелодію. У мелодію життя. Вода під його долонями здригнулася. Її поверхня вкрилася срібними колами, що повільно розходилися в різні боки, аж доки серед них не почав народжуватися образ. Перед Таріаном постала картина його власного минулого.

Він побачив себе ще зовсім юним. Побачив свої руки, які вперше намагалися втримати когось, хто потребував допомоги. І водночас відчув той самий страх, що стискав серце тоді: страх втратити того, кого любиш, попри всі зусилля.

Тепер він дивився на цей спогад інакше. Без гіркоти чи докору, а з розумінням. Образ повільно розчинився у воді, ніби виконав своє призначення. І тоді сталося диво, у самому центрі кам'яної чаші крізь тонкий шар води пробився маленький зелений пагінець. 

Він швидко зміцнів, пустив коріння в найменшу тріщину древнього каменю й випростався назустріч світлу трьох Місяців. Його стебло було тонким, але незламним. У ньому не було показної сили. Лише тиха впевненість життя, яке навчилося проростати навіть крізь камінь.

Таріан дивився на нього мовчки. Народження не починається там, де немає болю. Воно починається там, де людина знаходить у собі мужність перетворити біль на коріння, з якого одного дня проросте нове життя.