У знаках Місяця
2.17
Останнє слово прозвучало майже пошепки і тієї ж миті темрява поглинула його. Постать розчинилася в тумані так, ніби її ніколи не існувало. Лише дві багряні іскри ще кілька секунд нерухомо висіли в нічній темряві, схожі на очі хижака, що востаннє озирнувся на свою здобич. Потім зникли й вони.
Знову почувся шелест листя. Вітер обережно торкнувся верхівок дерев. Нічні птахи несміливо озвалися вдолині, ніби світ поволі повертався до життя після короткої зустрічі з чимось, чому не мало бути місця серед живих. Та для Таріана вже ніщо не було таким, як раніше. Він стояв нерухомо, вдивляючись у темряву, де щойно зник незнайомець.
Знак Трилуння під його грудьми все ще пульсував, але цього разу його світло вже не було лагідним. Воно стало важким, наче відчуло те, що ще приховував час. Таріан повільно поклав долоню на груди. Найнебезпечнішим ворогом може виявитися не Тінь, що ховається в мороці. А сумнів, який народжується в самому серці. Бо саме із сумніву починається шлях, яким темрява знаходить дорогу до світла.
Таріан ще довго стояв нерухомо, вдивляючись у темряву, що знову стала звичайною. Та його думки вже ніколи не могли повернутися до колишнього спокою. Він повільно заплющив очі.
— Якщо кожне врятоване життя робить Тінь сильнішою... — ледь чутно прошепотів він. — То де проходить межа між милосердям і загибеллю? Який вибір справді є правильним?
#1294 в Фантастика
#2273 в Різне
Відредаговано: 29.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
