— Вона не ненавидить твоє милосердя. Вона ним живиться. Бо кожен урятований тобою стає ще однією причиною, заради якої ти одного дня будеш готовий пожертвувати собою. А Тінь завжди терпляче чекає тієї миті, коли навіть найсильніше серце почне сумніватися.
Таріан не відповів. Слова незнайомця не розчинилися в нічному повітрі — вони осіли глибоко в його свідомості, важкі, мов камені, що повільно тягнуть на дно. Він відчував, як кожна фраза проростає новими запитаннями, на які ще не існувало відповідей.
Невже, рятуючи тих, хто живе сьогодні, я лише наближаю загибель завтрашнього дня?
Ця думка холодною хвилею пройшла крізь усе його єство. Він мовчки підвів погляд.
— Чого ти хочеш від мене? — нарешті запитав він.
У його голосі не було страху, лише бажання зрозуміти. Незнайомець повільно відступив назад. Темрява слухняно огорнула його постать, ніби приймаючи свого володаря.
— Лише одного, — відповів він спокійно. — Будь готовий.
Його слова прозвучали майже лагідно, але від цього стали ще моторошнішими.
— Незабаром доля поставить перед тобою вибір, поруч із яким усе, що сталося цієї ночі, здаватиметься лише слабким відлунням. І тоді на шальках терезів лежатимуть уже не дитина... і не Релікт.
Він зробив ще один крок у морок.
— А цілий світ.