У знаках Місяця
2.14
Вони здіймалися в нічне повітря, розчиняючись серед зоряного сяйва, і Таріанові здавалося, ніби сам небосхил відповідає на їхній поклик. Зірки спалахували трохи яскравіше, а три Місяці дивилися на нього так, наче впізнавали того, хто відтепер став частиною їхньої прадавньої таємниці.
Він підвів очі до неба. І вперше за все своє життя відчув, що Всесвіт не мовчить. Він просто чекає на тих, хто навчиться слухати. Раптом світ завмер.
Ніч, яка ще мить тому дихала шелестом листя й тихими голосами лісу, зненацька занурилася в неприродну тишу. Замовкли цвіркуни, стих вітер. Навіть нічні птахи, ніби відчувши присутність чогось прадавнього, перестали озиватися.
Із темряви поля повільно виринула постать. Довгий темний плащ огортав її з голови до ніг, але дивним було інше — він не відкидав тіні. Здавалося, сама темрява поглинала його обриси, не дозволяючи світлу трьох Місяців торкнутися незнайомця.
Обличчя ховав глибокий каптур. Лише очі світилися приглушеним багряним вогнем — не яскраво, а так, ніби в них догорали останні жарини давно забутого полум'я.
— Отже... ти зробив свій вибір, — промовив незнайомець.
Його голос був низьким і шорстким, мов зимовий вітер, що ковзає руїнами стародавніх храмів. У ньому не звучало ані гніву, ані захоплення — лише втома того, хто прожив надто багато століть.
— Ти прийняв своє минуле... і пробудив теперішнє.
#1292 в Фантастика
#2280 в Різне
Відредаговано: 29.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
