2.9

Та жодна перемога не минає безслідно. Таріан повільно відвів долоню від грудей немовляти. Втома важким тягарем осіла в його тілі, але це була не звичайна виснаженість. Він відчував, ніби залишив у світлі частину самого себе.

Опустивши погляд, він завмер. На його долоні проступив тонкий сріблястий візерунок. Ледь помітні лінії перепліталися між собою, нагадуючи мереживо стародавніх стежок або русла річок, що розходяться крізь час. Вони м'яко мерехтіли під світлом трьох Місяців, ніби назавжди закарбували на його шкірі ціну зробленого вибору. 

Таріан повільно стиснув пальці. Він зрозумів, Трилуння не просто дарувало силу. Воно залишало свої знаки на тих, хто насмілився змінити хід долі. Його голос був тихим і втомленим, але в цій втомі вже не було сумнівів. Лише спокій людини, яка зробила правильний вибір, якою б дорогою не виявилася його ціна.

Повільно розкрив долоню, вдивляючись у сріблястий візерунок, що тонкими лініями вплівся в його шкіру. Він уже розумів: це не рана і не благословення. Це був слід вибору, який відтепер назавжди залишиться частиною нього.

— Я заплатив частиною свого шляху, — тихо промовив він. У його голосі не було жалю, лише спокійне прийняття. — Відтепер нитки минулого відкриватимуться мені не так ясно, як раніше. Але натомість я навчився чути те, що живе в цій миті. Я обрав не спогади... Я обрав життя. І це — мій шлях.

Лорен підійшов ближче й мовчки поклав долоню на його плече. У погляді старійшини світилися гордість і смуток водночас.