2.6

На мить запала тиша.

— Я спробую прийняти на себе частину її мороку й замкнути його в собі, щоб Релікт устиг відновити своє світло. Але за кожну силу існує плата.

Його голос став тихішим.

— Це завдасть болю. Мені... і самому Релікту. І я не знаю, чи вистачить моєї сили завершити розпочате.

Він подивився на Майру, а потім на старійшину.

— Це небезпечний шлях. Можливо, найнебезпечніший із усіх.

Після короткої паузи він спокійно додав:

— Та якщо ми хочемо врятувати і дитину, і Харн, іншого шляху я не бачу.

Лорен мовчки схилив голову. У цьому стриманому русі було більше довіри, ніж могли б висловити слова. Майра обережно простягнула Таріанові немовля. Вона робила це так, ніби передавала не лише дитину, а й останню надію всього Харна.

Таріан прийняв малюка з особливою обережністю. Його долоні ледь торкнулися маленьких грудей, під якими тихо й крихко билося серце, що лише починало свій шлях у цьому світі. У ту ж мить Знак Трилуння відгукнувся. Із глибини його серця повільно розлилося м'яке трієдине світло. Воно не засліплювало й не палало — лише огортало теплом, спокійним і лагідним, мов перший промінь світанку після довгої ночі.

Таріан заплющив очі. Він занурився в найглибші куточки власної душі — туди, де жили спогади, які сформували його, і ті, що ще тільки чекали свого часу. Перед ним промайнули біль і радість, втрати й надії, помилки, що навчили мудрості, і рани, які навчили співчуття. Він не відвернувся від жодної з них, не намагався забути, не прагнув змінити. Він прийняв кожну як невіддільну частину себе.