2.5

Майра повільно підвела очі. У них ще палав страх, але крізь нього вже пробивалося інше світло — крихке, тремтливе, майже невловиме, це надія. Іноді достатньо однієї людини, яка відмовиться прийняти неминучість, щоб темрява вперше відступила.

— Але як?.. — ледь чутно запитала Майра. Її голос тремтів від виснаження й тривоги. — Шлях до Священного Вівтаря відрізаний. Тінь поглинає все, що намагається пройти крізь Розкол. А без обряду Релікт невдовзі згасне...

Таріан мовчав. Усередині нього більше не вирувала боротьба. Там, де ще недавно жили сумніви, тепер панував спокій — той особливий спокій, що народжується лише після справжнього вибору. Це була вже не просто рішучість. Це було усвідомлення відповідальності.

Він повільно підійшов до немовляти. На кам'яному виступі поряд стояла невелика глиняна миска з чистою водою. Таріан занурив у неї долоні, дозволяючи прохолоді змити пил дороги. У цю мить Знак Трилуння, закарбований у його серці, відгукнувся тихим теплом. Воно розливалося тілом у ритмі його дихання, ніби три Місяці билися в унісон із його серцем. Він обережно торкнувся покривала, під яким спало немовля.

— Тінь живиться розривами, — тихо промовив він. — Вона народжується там, де пам'ять відкидає теперішнє, а страх не дозволяє повірити в майбутнє. Вона живе в тріщинах між тим, що було, тим, що є, і тим, що ще тільки має народитися.

Він підвів погляд на Лорена й Майру.

— Якщо ми не дамо цим тріщинам розширитися, вона втратить свою силу. Ми можемо створити зв'язок між Реліктом і живими серцями Харна — не через жертву, а через єдність. Якщо це вдасться, Тінь більше не матиме чим живитися.