У знаках Місяця
2.1
— Таріане! — пролунав хриплуватий голос старійшини Лорена.
Побачивши юнака, він зробив кілька кроків назустріч. Полум'я найближчого багаття вихопило з темряви його втомлене обличчя, зморшкувате, у яких, здавалося, застигли десятиліття прожитих тривог.
— Ти прийшов... — тихо промовив він, уважно вдивляючись у Таріана. — Можливо, саме вчасно. А можливо... надто пізно.
Таріан відчув, як ці слова холодом торкнулися його серця.
— Що сталося? — запитав він, наближаючись. — Чому на людях такий страх?
Лорен мовчки опустив очі. Його пальці міцніше стиснули старий дерев'яний посох, ніби лише той утримував його від відчаю. Він повільно підвів голову.
— Темрява прокинулася.
Ці два слова прозвучали важче за будь-який крик.
— Раніше ми відчували її лише під час затемнень, коли три Місяці ховали свої обличчя, — продовжив старійшина. — Вона приходила ненадовго... залишаючи після себе лише моторошний холод і дивні сни. Але цієї ночі все змінилося.
Його голос затремтів.
— Світанок зустрів нас не співом птахів, а людськими криками. Діти бачили в полях постаті, темніші за саму ніч. Вони не мали облич. Не залишали слідів. Вони просто стояли... і дивилися.
На кілька секунд запала тиша. Навіть полум'я багаття ніби стихло, дослухаючись до його слів.
— А найгірше... — Лорен важко ковтнув. — Релікварій у Храмі почав згасати.
#1292 в Фантастика
#2280 в Різне
Відредаговано: 29.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
