1.16

Усі спогади: світлі й болючі, радісні й трагічні — перестали бути окремими уламками минулого. Вони злилися в єдине полотно його життя, де кожна подія мала своє місце й своє значення. У цю мить Таріан відчув, як усередині нього пробуджується щось прадавнє. Він повільно розплющив очі.

— Я не зречуся свого минулого, — твердо промовив він. — Я приймаю кожен його слід — кожну радість, кожну втрату, кожну помилку. Бо все це — частина мене.

Його голос став упевненішим, а кристал засяяв ще яскравіше.

— І лише прийнявши себе повністю, я зможу пробудити своє теперішнє... і зробити перший крок назустріч майбутньому.

Кристал завмер, на одну коротку мить світ ніби перестав дихати. Завмер вітер, стих шепіт лісу, і навіть місячне світло втратило свій рух, ніби сама вічність схилилася над цією миттю. Та раптом кристал здригнувся.

Його поверхня вкрилася тонкими мерехтливими тріщинами, крізь які назовні вирвалося м'яке трієдине сяйво. Не було ані гуркоту, ані руйнування — лише тихий спалах, схожий на народження нової зорі.

Кристал розсипався на тисячі сріблястих іскор, що повільно закружляли в нічному повітрі. Вони не згасали, а плавно опускалися на землю, сплітаючись у прадавній знак, прихований у пам'яті самого світу. Перед Таріаном проявився символ Трилуння.

Три нерозривно поєднані знаки злилися в єдине ціле, уособлюючи три шляхи часу: минуле, що дарує пам'ять; теперішнє, у якому народжується вибір; і майбутнє, яке формується кожним зробленим кроком. Вони не існували окремо — кожен знак жив завдяки двом іншим, як три удари одного серця, що відлунювали крізь вічність.