У знаках Місяця
1.14
Кристал перед ним пульсував усе сильніше. Його світло вже не просто освітлювало темряву — воно ніби кликало Таріана, випробовуючи не його сміливість, а готовність прийняти самого себе. Таріан завмер перед кристалом, у якому пульсувало світло трьох Місяців. Біле, рожеве й блакитне сяйво перепліталося в його глибині, мов саме життя, виткане зі спогадів, болю й надії.
Він не міг відвести погляду. Перед ним одна за одною оживали миті його життя: безтурботний дитячий сміх, тепло рідного дому, перші мрії, що здавалися безмежними, гіркота втрат, страх, який змушував сумніватися в собі, і помилки, що назавжди змінили його. Кожен спогад був частиною дороги, яка непомітно формувала його душу, роблячи її сильнішою, хоч і вкритою невидимими шрамами.
На одну коротку мить його охопила спокуса. Було б так легко відмовитися від усього цього. Залишити біль у минулому, стерти його, ніби сліди на піску після припливу, й розпочати нове життя з чистого аркуша без тягаря спогадів, без жалю, ран. Але ця легкість була оманливою, вона вимагала надто високої ціни.
Бо, відкинувши своє минуле, він зрікся б не лише болю. Разом із ним зникли б найдорожчі спогади, люди, яких він любив, уроки, що зробили його сильнішим, і навіть частина його самого. Адже душу неможливо розділити на світло й темряву — вона народжується саме з їхньої єдності.
#1287 в Фантастика
#2261 в Різне
Відредаговано: 29.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
