У знаках Місяця
1.3
— Це... моє минуле? — ледь чутно запитав Таріан, не в змозі відірвати погляду від видіння.
Хранителька повільно похитала головою.
— Твоє... і водночас наше, — тихо відповіла вона. — Жодна душа не народжується з порожнечі. Кожна несе в собі відлуння тих, хто жив до неї, хто любив, втрачав, помилявся й залишав свої сліди в полотні часу.
Вона підвела погляд до трьох Місяців, що мовчки сяяли над ними.
— Навчися бачити ці сліди. Навчися відчувати те, що приховане за межами звичайного зору. Минуле ніколи не зникає — воно живе поруч, у кожному виборі, кожній пам'яті, кожному ударі серця. Воно формує теперішнє, навіть коли ми цього не усвідомлюємо.
Її сріблясті очі зустрілися з його поглядом.
— Лише той, хто насмілиться прийняти своє минуле, зможе впевнено зустріти майбутнє. Бо те, що вже наближається до цього світу, не пробачить незнання.
Таріан мимоволі подався вперед, відчуваючи, як сріблясте світло трьох Місяців проникає крізь його груди, немов прадавній ключ, що повільно відмикає давно забуті двері пам'яті.
Навколо нього закружляли тіні минулого. Вони не лякали — вони жили. Кожна несла в собі чиюсь історію: про незламну відвагу, гірку зраду, жертовне кохання й втрати, що залишають шрами навіть на самій вічності. Їхній ледь чутний шепіт переплітався з подихом нічного вітру, ніби століття прагнули бути почутими.
#1193 в Фантастика
#2125 в Різне
Відредаговано: 13.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
