Справжній початок до справжнього кінця

Настали зимові канікули, Лара та Шон успішно здали сесії і все чекали зустрічі одне з одним, а також із Ремі, Неллі та Елею. Одного зимового дня Лара стояла на вокзалі та чекала потяга, на якому мав приїхати Шон.

— Бідненький, напевно так довго їхав до того Лондона, спочатку потягом, потім літаком, а зараз так само втомиться від поїздки, що доведеться ще кілька днів почекати, поки він акліматизується.

У  вікні пасажирського вагону показалося обличчя Шона. Тільки-но побачивши Лару, воно засіяло від радості. Одразу, як потяг зупинився і почали виходити пасажири, Шон побіг до неї.

— ЛАРО! — ледве не на все горло кричав від радості хлопець.

Він залишив свою сумку з речами біля ніг, а Лару взяв за руки. Дівчину трохи струхануло від неочікуваного розвитку подій, але було дуже приємно, коли Шон це зробив.

— Я так рада тебе бачити! Ти не уявляєш, як я сумувала за тобою останнім часом, коли треба було здавати сессії. Та що там! Навіть відпочити часу не було, не те що сумувати.

— Бідося моя! — він пригорнув Лару до себе. — Я теж так сильно замучався в універі.

— Як тобі там навчатися? — спитала дівчина.

— Щодо цієї теми в мене є для тебе неочікувана новина, проте пішли спочатку занесемо речі додому та зустрінемо батьків.

— Може тоді нам зустрітися завтра, щоб ти сьогодні перепочив? — запропонувала Лара.

— А ти не сумуватимеш, що сьогодні не зустрінемося?

— Сумуватиму, але ж тобі треба відпочити, — промурликала та з турботою в голосі.

— Дякую, — Шон поцілував Лару в маківку та вони разом відправилися додому.

***

На наступний день Лара сиділа у себе на балконі та споглядала гарненький сніг, який тільки-но почав іти за цю зиму.

— Сподіваюся, що скоро нас засипле повністю та ми зберемося з Неллі, Елею, Шоном та Ремі покататися на ковзанах та на санчатах, — говорила вона сама собі, обіймаючи подушку. Так символічно, ми познайомилися з Шоном взимку. Я тоді теж сиділа на балконі та дивилася на сніг, проте зараз я це роблю із щастям та спокоєм.

Телефон, що лежав перед Ларою, задзвонив. То був Шон. Нарешті! Зараз вони зустрінуться!

Через кілька хвилин Лара вибігла на вулицю, все шукала очима Шона.

— Ларо, ти чого без шапки! Мороз на вулиці! Іди одягни! —  хлопець рухався їй назустріч та вже здалеку насварював.

— Здається, то моя репліка була, — зауважила Лара. Невдовзі вона знову спустилася до Шона із шапкою на голові.

— От тепер ходімо,  — посміхнуся той у відповідь.

— Ти такий милий, коли в тебе червоні щоки від морозу! — сказала Лара. — Зараз би побачив себе у дзеркало, ти просто як Санта, і ніс червоний! — сміялася вона.

— Ой, — закотив очі хлопець. — Ти теж червона, як помідор буваєш, тільки не від морозу вже, — відповів той.

Лара теж закотила очі, соромʼязливо посміхнувшись.

Трохи прогулявшись засніженим Монпортом, Шон із Ларою відправились в гості до дівчини. Швидко привітавшись із батьками, вони закрилися у кімнаті та почали розмовляти.

— Отож я тобі обіцяв розповісти одну шокуючу новину. Я поступив на іншу спеціальність.

— Я знала! — переможно вибухнула Лара. — Я вже давно запідозрила, що ти не там навчаєшся, де говорив! Я розкрила тебе!

— Ну і де ж, на твою думку, я тепер навчаюсь?

Лара трохи подумала, спочатку ніщо не приходило в голову, а потім…

— Психологія?

— Вона сама, — посміхнувся Шон.

— Я навіть не сумнівалася.

— Так, тільки я не знаю, чи буду в майбутньому практикуючим психологом. Тут вже подивимось.

— А чи не всі психологи практикуючі?

— Ні, практикуючі психологи — це ті, котрі безпосередньо надають допомогу людям, як лікарі. А є ті, хто, наприклад, тільки вивчає людську поведінку.

— О-о-о, — протягнула Лара, ніби це зараз було найбільше, що її цікавило.

Вона миттю повернулася до своєї сумки та відкрила її, діставши звідти косметичку. А потім підвела погляд на Шона. Той одразу зрозумів натяк:

— Будеш мене фарбувати сьогодні? — спитав він ледь помітним дрижачим голосом, розуміючи, що з Ларою не відпочинеш.

Лара задоволено кивнула головою і одразу почала діставати пензлики та палетки тіней із косметички.

— Слухай, а можна я тебе теж потім нафарбую? — запропонував Шон.

— Давай, — погодилася Лара, посміхнувшись у відповідь.

Поки Шон сидів на краю ліжка, дівчина почала замальовувати йому синяки та деякі недоліки шкіри консилером після того, як підготувала обличчя до макіяжу кремом. Шон смиренно сидів та час від часу шмигав носом.

— Тобі не складно стояти? Давай ти теж сядеш? — Шон збігав ноги в позу лотоса і показав на місце поруч із собою. Лара вмостилася зручніше та продовжила фарбувати Шона.

— Тепер перейдемо до румʼян. Тобі рожеві щоки ще ніколи не заважали, але я думаю, що тобі краще під колір шкіри підійдуть коричневі.

— А що, є коричневі румʼяна?

— Представляєш, — посміхнулася Лара, водячи пензликом по щоках Шона.

— Лоскотно!

— Потерпи трошки, я вже закінчую. Так, тепер перейдемо до брів. Шоне… в мене до тебе дуже серйозне та делікатне питання…

Шон спочатку напружився, але потім кивнув головою на знак згоди:

— Ти хоч раз в житті брови вищипував?

— Чесно, так, але давно, а що?

— Нічого, зараз все трохи підкоригуємо. Тільки не вмирай.

І почалося пекло, Шон намагався не заскиглити й обвивав Лару руками, поки вона, стоячи на колінах і зібгнувшись у 3 погибелі, намагалася якомога мʼякіше зробити процедуру.

— Шон, ти дуже терплячий, молодчина, тепер ще більш гарнюсінький будеш. Я вже закінчила, тепер твої брови трохи червоні, але скоро це пройде. Зараз їх розчішимо, фарбувати не будемо.

Через декілька хвилин Лара закінчила із макіяжем та передала Шонові дзеркало.

— Ларо, тобі чесно сказати? Я виглядаю просто неймовірно! Я думав, що ти з мене будеш робити опудало городнє, але вийшло дуже гарно!