Випускний

— О, Неллі! Я вже не можу дочекатися, коли ми підемо їсти! — радісно мовила Лара.

— Тобі б тільки поїсти! — фиркнула та.

— Ну а що? Танці й все таке, то, звісно, буде, а от їжа з ресторану… — Лара облизнула губи.

Неллі почала сміятись в слухавку.

— Ти хоч там збираєшся? — перепитала вона.

— Ну, по-трохи, по-трохи. Можливо, зараз ще Шону зателефоную, зустрінемося з ним перед випускним та трохи погуляємо. Бо навряд чи ж ми зможемо всі разом перед випускним зустрітися.

— Перед навряд чи, а от після…

— Після?

—А, ні, нічого.

— Що після?

— Та я от думала, може після випускного зустрітися, — дещо натягнуто сказала Неллі.

— Після випускного буде вже дуже пізно виходити гуляти. Ми ж, напевно, до ночі сидітимемо в ресторані. Щоб батьки не хвилювалися.

— Ну ти й мамина з татом доця!

— Ой, хто б говорив, до Ремі сама не любила ходити гуляти пізно ввечері.

— Та я й в принципі й зараз не дуже-то й люблю. Тим не менш, перетнемося якось точно, за це можеш не переживати…

***

— Неллі, Еля, ви виглядаєте просто неймовірно! — захоплена вигукнула Лара, як тільки наблизилася до подруг.

Тоді клас Лари та Неллі вирішив відзначити випускний у ресторані з басейном. Звісно, всі були за. А для зниження прайсу було вирішено обʼєднати їх клас із класом Елі. До того ж ці два класи дружили достатньо довго між собою.

— І ти Лара, тобі все ще дуже личить ця сукня, навіть коли ти вже не червоненька, як рак, — хихикнула Еля.

— Ну то ми всі були тоді обгорілі, крім тебе, — іронічно кинула та у відповідь.

Вчителі вже зустрічали своїх дорослих учнів та деяких батьків. День був сонячний та теплий, саме те для басейну та гарно проведеного випускного.

— Слухай, в класі Елі такі гарні хлопці! — здивовано сказала Лара.

— А ти чого на інших заглядаєшся? Шона вже забула?

— А чого це я не можу похвалити зовнішність когось? Я ж не залицяюсь до них. Я всеодно люблю Шона попри це, не треба мені тут.

— Ну так, твоя правда, вони дійсно гарні…

— Ой, знаєте, — ззаду наблизилася Еля зі склянками з лимонадом, — вони тільки на перший погляд гарні, а поводяться зовсім як малюки.

— Бо до твого рівня IQ ще ніхто ніколи не дотягувався, Елю, — посміхнулась Лара й приобійняла подругу.

— Давайте до столу, бо вже майже всі зібралися, — наголосила Неллі.

От і настав момент, коли Лара побачила величезну гору смаколиків, що були неймовірно гарними на вигляд, ще й в рази кращими на смак. Набравши собі повну тарілку салатів та інших холодних закусок, почала смакувати з усією насолодою в очах.

— Дивись, не лопни! — сказала Неллі.

— Ой, ну ти прям як моя мама на Різдво кажеш, — відрізала дівчина.

Навколо всі радісно балакали про успішно здані  екзамени, про плани на літо, сумували за школою та пригадували найкращі моменти шкільного життя.

— Аж не віриться, що ми це переживаємо в останній раз. В останній раз сидимо з класом, розмовляємо, а потім розійдемося всі різні боки та ніколи більше не побачимо школу. Це так сумно, але так надихає на подальшу дорогу, — ностальгічно сказала Лара.

— А памʼятаєте, як Ремі ледве не збив директора з ніг, коли забігав до класу на останніх секундах після репетиції танцю? — пригадувала Неллі.

— Та що там! А як ми по перилах спускалися з четвертого поверху на перший? — вела далі Лара.

— Ви й таке робили? — спитала Еля. — А я думала, що тільки мій клас такий невгамовний.

— О, ти не знаєш ще, що наші однокласники робили на великих перервах… Таке навіть не можна розказувати, там ледве не довелося школу знову збирати по цеглинках.

Лара сиділа над мискою зʼїденого салату та дивилася в нього, наче він знову збирався зʼявитись і порадувати її новою порцією. Тут раптом вона почула дотик на плечі. Аж мурахи по тілу пробіглися! Вона повернула голову аби подивитися, хто турбує її обід.

Ого-о-о-о… — очі Лари відкрилися настільки широко, наскільки взагалі могли. За її спиною стояв Шон із букетом білих лілій. Лара одразу кинулася в обійми, навіть не думаючи, що може зараз зачепити стілець за собою чи когось випадково вдарити ногою ( що вона благополучно й зробила).

— Шоне, ти у костюмі вигладаєш, наче знаменитість! Ти дуже гарний! Я так сумувала, що тебе сьогодні не зустріну, я так хотіла з тобою поговорити! Ти не повіриш, я така щаслива, що можу зараз вибухнути!

— Вибухати мені не треба, — спокійно та лагідно сказав Шон. — Ти теж виглядаєш, як принцеса, тобі дуже пасує ця сукня, — він погладив Лару по голові.

До столу наблизилися інші однокласники Лари. Всім було цікаво подивитися на їх нову дорослу дівчину, яка ніколи не розповідала, що колись була в стосунках.

— О, Ларо, познайомиш нас зі своїм обранцем? — вигукнув хтось із натовпу.

Лара знітилася та не дуже хотіла розповідати однокласникам про Шона. Вона була достатньо тихою дівчинкою в класі, не любила висовуватися.

— Це мій… друг, Шон, — поволі сказала вона.

— Звучить не дуже правдоподібно, особливо враховуючи букет, — сказала Неллі на вухо дівчині.

— Так, ми зустрічаємося, — відповів спокійним голосом Шон, зрозумівши, що сам вперше це усвідомив.

— А скільки вже ви разом? — не вгамовувався натовп.

— Якщо в стосунках, то відносно нещодавно, місяці два, а знайомі трохи більш ніж пів року, — впевнено відповів той, вважаючи за обовʼязок захистити Лару морально.

Спитав тихо Лару:

— Ти не хотіла говорити їм?

— Соромилася…

Тут Шон побачив напрочуд врочисто вбрану цяточку вдалині, що ледве не по воді басейну, як здавалося, біжала назустріч до друзів.

— Шоне, о, Шоне! Ти не представляєш, як мені було нудно одному! Ті хлопці з Еліного класу мене не прийняли і я був такий самотній! — плакався Ремі, обіймаючи Шона так, що складно було вдихнути.

— А чого ж ти до нас не пішов? — спитала Неллі. Ми ж тут увесь час сиділи.