Мамо, ми йдемо на шопінг!

— Мамо, тато, надійшли результати екзаменів! — Лара гомоніла про це всім родичам під ряд, а вони телефонували їй аби привітати із високими результатами.

— Я не сумнівалася, що ти складеш на високий бал, — казала мама в слухавку, шебуршачи паперами на роботі. — Скоро ж, до речі, у вас випускний, зможете відпочити та повеселитися гарно. Хочеш поїхати за святковим одягом разом чи поїдеш з друзями?

— Я б вже сьогодні поїхала, не хочу довго відкладати, випускний через кілька днів вже.

— Тоді можеш взяти із собою Неллі, Елю, Ремі та Шона, бо я, як бачиш, вийшла з відпустки й сиджу на роботі постійно, — сумно засміялася мама в слухавці.

— Нічого, я тобі на вечір тортика куплю, поїмо разом і я тобі покажу, що купила, — підбадьорила Лара маму.

— Сонечко моє, обожнюю тебе!

Одразу ж після телефонних розмов з усіма під ряд, Лара почала писати друзям, аби вони всі разом поїхали до торгового центру сьогодні після полудня.

« О, чудово, я якраз теж собі костюма подивлюся. І Ремі також можемо знайти», написав першим Шон.

« Та я думав піти в тому костюмі, що в дома є, навіщо морочитися ?»

« В СЕНСІ НАВІЩО? Ти в мене купиш костюм, ще й мені допоможеш обрати.»

« Ви як завжди…але я теж піду з вами»

Обумовлено було зібратися одразу біля торгівельного центру.

— Ну що, готові вишукувати по всіх магазинах костюми? — спитала Лара бадьорим тоном.

— А як же! — вже налаштувалася і Неллі.

І їх вже було не зупинити. Орава друзів пішла по магазинах, шукати все, що зможе на себе натягнути.

— Дивіться! Ви бачили ті рожеві джинси? — спитала Лара.

— Так в тебе вже жовті є? — спитав Шон.

— А я і не проти всю кольорову гаму зібрати, — посміхнулася Лара. — О, там ще білі!

— Ларо, ти вже і так багато одягу в руках тримаєш, піди хоч приміряй, — влучно сказав Ремі.

А Лара тільки цього й очікувала. Вона уявляла собі уві снах, як вони з Шоном ходять по магазинах і обирають разом одяг, а потім вона крутиться перед ним, показуючи себе у всій красі. На цьому моменті Лара замріялася, а її хтось штовхнув у спину.

— Ларо, будь обережніше, бачиш, тут такі ж люди-шопоголіки, як і ти зібралися, — сміялася Еля.

— Я не шопоголік! Але приміряти одяг і ходити про магазинах просто, щоб подивитися нові колекції, люблю, — уїдливо посміхнулася та у відповідь.

— Дай вгадаю, ти візьмеш із собою Шона в якості жюрі?  — спитала Неллі.

Від цих слів Ларі аж стало трохи соромно. Вона зараз не запросить своїх подруг, як завжди, до себе, а вони не посміються разом в примірочній з того, як смішно виглядають в якійсь спідниці. Вона тепер запрошує Шона і це неабияк бентежить.

— Ну, можливо… — трохи засмучено видала Лара.

— Що, боїшся показуватися йому? — пошепки промовила та.

— Та ні, не в тому справа. Розумієш, я завжди дуже боялася, що коли в мене буде хлопець, я не буду так багато часу проводити із друзями, найгіршим для мене було взагалі не бачитися з вами. В мене є одна сумна історія з такою дівчинкою, їх було всього-на-всього 14, коли вона почала зустрічатися з хлопцем, і тоді в неї залишилася лише одна подруга, з якою вона теж нечасто гуляла, а весь інший час приділяла хлопцю. От така справа… Шон знає. — Лара кумедно  шмигнула носом. —  А тепер я боюся, що стану такою ж.

— З чого це б тобі ставати такою? Чи ти з нами не ходила в кіно минулого тижня? А на море? А сьогодні хто нас покликав усіх до торгового центру?

— Так, але…

— Не думай про себе в майбутньому, як про чужу людину.

— Що?

Тут до друзів підійшов Ремі, підслухавши попередньо розмову.

— Еля правильно говорить. Коли ти уявляєш себе в майбутньому, то ти дивишся на себе, як на іншу людину. Ти відкидаєш усі свої цінності, принципи, улюблені заняття. Саме тоді ти приписуєш собі нереалістичні сценарії, як добрі, так і погані. Насправді ж ти маєш зважати на себе, чи могла б ти зараз зробити те, про що думаєш в майбутньому?

— Ну вас я б точно не хотіла полишити, ви мої друзі і я вас дуже люблю, — посміхнулася Лара.

— Отож-бо! — підтримав її Ремі.

— Де ти такого навчився, містер-філософ? — ззаду до Ремі підійшла Неллі та, вставши на ціпочки, заглянула йому за плече.

— Я з Шоном спілкуюсь, не забувайте! — показав він пальцем вгору. — Це найкращий психолог усього Монпорту! Принаймні для мене потрібен психіатр, тому мені, скоріше за все, до нього тільки за порадою.

Всі почали реготати. Ремі в жартах, як завжди, на висоті.

Тут вже і підійшов Шон.

— Ларо, я тут ще такі джинси знайшов, приміряєш? О, а чого ми тут всі скупчилися, що цікавого?

Всі подивилися на Шона та почали змовницьки сміятися. Лару штовхнули до хлопця, приправляючи це фразою « Йдіть вже до примірочних».

Але ця фраза звучала краще, аніж фраза « на Лару доведеться довго й нудно чекати». Нарешті, через незліченну кількість хвилин вона відчинила двері, давши себе показати у всій красі. Ну, майже у всій…

— Трохи довгі, на мою думку, — пирснула вона й волочила джинсами по підлозі. Шон теж почав сміятися.

— Я знаю, що робити, — сказав він, накивавши пʼятами. Невдовзі повернувся з парою дитячих штанців. — Я думаю, що вони тобі будуть в самий раз.

Лара лише глянула на те, як Шон прикладає дитячі джинси до ніг, та як вони йому заледве коліно закривають. І глибоко вдихнувши, взяла ті рожеві штанці.

— А, знаєш, вони мені підійшли, — сказала вона, знову відчиняючи дверцята. — Тютілька в тютільку.

Обидва стримували смішок. Вони просто ідеально сиділи на Ларі, а довжина була їй в самий раз.

— Лишенько, ти така малесенька! — випалив Шон.

— Сам же не високий, — вдавано образилася Лара.

На цьому моменті Шон зайшов всередину примірочної і друзі почали фотосесію з гримасами в дзеркалі. І так було, поки не закінчилися усі речі для примірки.

***