Сонце сідає за горизонт

Сонце сідає вже за горизонт, друзі перебували цілий день на морі, а під вечір ходили як раки, обгорілі, але задоволені. Всі дружно вмостилися на пісочку і дивилися, як сонце, розбризкуючи свої промені по поверхні води, заливало румʼяним світлом пляж, на якому вмостилися Лара, Шон, Еля, Неллі та Ремі.

— Ми просто чудово провели день, — сказала Лара.

— Якби тільки не опіки! — зажурився Ремі, тицяючи пальцем в обгорілу спину та корчачись від болю.

— Зате запамʼятаємо надовго цей день, — додала Неллі, ляснувши Ремі по спині, від чого він аж закричав і плюхнувся на пісок.

— Неллі, не будь такою злою, бачиш, як людині погано. — сміявся Шон, підіймаючи бідного Ремі. — Пригадує мені це нашу новорічну вечірку, коли Ремі видув більше половини пляшки шампанського втайки від батьків Лари.

— Пияцтво — погана справа, —  пригрозила Неллі пальцем до хлопця, як тільки їх погляди зустрілися. — Як тільки одружимося, я тебе відучу від необережної поведінки. Треба сонцезахисний крем наносити!

— Почекайте до одруження, — перериває Еля. — Ви ще молоді, стільки всього маєте попереду. Ніхто не знає, можливо, в майбутньому ви не будете разом.

Тут обличчя друзів різко посмутніли. Дійсно, вони зараз мають стільки мрій та планів на майбутнє, проте невдовзі їм доведеться розʼєднатися. Еля поїде в інше місто, Шон та Неллі можливо поїдуть закордон, а Ремі та Лара вступлять до різних університетів. Над морем панує тиша, чутно тільки звуки хвиль.

— Як би я зараз хотіла сказати: « Треба насолоджуватися теперішнім моментом з його роздумами про щасливе майбутнє, аніж думати, що нас майбутнє невдозі розʼєднає», — але не можу. Закінчиться літо, ми з вами, можливо, ніколи більше не зустрінемося, якщо не будемо спілкуватися хоча б онлайн. Ми всі розʼїдемося по різних куточках світу та зможемо лише згадувати шкільні роки.

— Я так не хочу вас втрачати, — сумно говорить Неллі.

Лара теж починає смутніти, Еля задучмиво дивиться на море, приховуючи й свій смуток, а хлопці не знаючи, що робити, вмощуються між всіма дівчатами та обіймають їх за обгорілі плечі.

— Як вже сказала Еля, ми не можемо передбачити, що буде в майбутньому. Це не означає, що ми з вами будемо так тісно дружити й після університету, але й не означає, що ми зовсім розірвемо звʼязки, — перебив сумне завивання Шон, промовивши тихим, ніжним голосом ці слова.

— Так, — підтримав Ремі незвичним йому спокійним тоном, — ми можемо збиратися разом на канікулах, обирати країну та мандрувати разом, коли виростемо. Пригоди ж єднають, чи не так? Поїдемо з вами в Італію, поїмо спагеті, ризото та справжньої італьянської піци.

— Тобі б тільки поїсти, — сказала, витираючи сльозинки, Неллі.

Ремі взяв її сумне обличчя в руки.

— Нічого, зате з голоду точно не помру. Готувати навчимося разом і будемо кожного дня влаштовувати свято живота, — відповів він, знущаючись над щоками Неллі, розтягуючи їх в різні сторони.

— А ще ми можемо вивчати міста разом, займатися активним відпочинком, — запропонував Шон.

— Стрибнеш разом зі мною з моста? — запропонувала Лара.

— З моста? — перепитали всі.

— Ну, банджи-джампінг, а ви що подумали? А ще я б дуже хотіла стрибнути з парашутом.

— Ооо, Шоне, тобі дісталася непроста дівчинка, — затягнув Ремі.

Шон соромʼязливо почухав потилицю та промовив:

— Та я і не проти, я теж думав щось подібне спробувати, лиш самому страшно. Я взагалі люблю різні пригоди.

А Еля ж демонстративно склала ногу на ногу й лягла на рушник, показуючи цим своє майбутнє розмірене життя, зовсім не схоже на життєві поривання друзів.

— Знаєте, сказала вона, — ми всі такі різні, але так гарно дружимо.

— Справді, — продовжила Лара. — Ремі, ти любиш ризикувати та веселитися. Неллі — ти більш спокійна за свого обранця, але іноді теж не проти розімʼяти кісточки комусь. Еля в нас любить бути кішечкою з її пречудовим котячим життям, я обожнюю прогулянки на природі та активний відпочинок, а Шон…

— Я люблю життя, — сказав він, — і те, що воно мені дає. Бувають дні, коли я хочу посидіти вдома, а бувають ті, коли я готовий на край світу полетіти.

—  А що для тебе є метою життя? — поцікавилася Лара.

— Хм… напевно це і є подорожі. А також освоєння чогось нового. Я взагалі люблю вчитися і пізнавати життя.

— Сказано гарно, — Лара розтала в милій посмішці.

— Саме тому я і підтримую твої ініціативи, бо мені дуже цікаво.

Ще деякий час друзі сиділи на рушнику, вже починало сутеніти.

— Ідіть сюди, вкрийтеся, бо холодно стає, — сказала Еля. — Зараз будемо збиратися додому.

Друзі почали поволі ступати до Елі та збирати свої речі по сумках. Автобусна зупинка вже була майже порожньою, лише кілька людей чекало на транспорт.

— Як справи? — підійшла Лара до Шона, поки вони чекали на зупинці.

— Краще не буває, — посміхнувся він у відповідь.

Сонце вже майже повністю сіло, друзі їхали в автобусі додому та прощалися на тій самій зупинці, на якій ще вранці зустрічалися. День пролетів так швидко, але залишив купу приємних спогадів. Ці спогади в них не зможе забрати ніщо, бо вони назавжди зберігаються у серці кожного і кожної.