Початок історії Лари

Лара стояла на доріжці посеред теплих теплих приливів повітря й вдивлялася в листя дерев, крізь яке світило сонце. Вона чекала на Шона:

— Привіт, Ларо! Як вчора провела час? — підійшов той, міцно обійнявши дівчину.

— Я вчора вирішила влаштувати собі спа-день, тому не змогла погуляти, — мило посміхнулася вона. — Зате зараз я свіженька як огірочок!

Обидва спілкувалися й повільно йшли вулицею, милуючись красою весняної природи.

— А в тебе як справи? — спитала Лара.

— В мене більш, ніж пречудово і я розкажу чому. Сьогодні я можу запросити тебе в гості, — мила посмішка промайнула на вустах Шона.

— Ого! Оце так поворот! — здивувалася Лара. — Але…твої батьки будуть вдома чи ні? — зі страхом перепитала вона.

Найстрашніше, що вона собі представляла у знайомстві з хлопчиками — це моменти, коли почнуть розпитувати дорослі: « А це твій хлопець?» «І довго ви вже знайомі?», «А чого ще не почали зустрічатися? Ви так пасуєте одне одному!» і подібне. До цього моменту Лара ні разу не запрошувала Шона в гості, крім новорічної вечірки, бо завжди боялася, що батьки скажуть, нібито це її хлопець. Однаково вона боялася знайомитися із батьками Шона. Бо Шон був її другом, і навіть якщо вона мала якісь почуття до нього, вона не хотіла йти поперед батька в пекло.

Голос Шона повернув Лару до реальності:

— Так, у батьків сьогодні вихідний, але вони будуть тихо собі сидіти в кімнаті.

— Е…— сумніваючись, протягнула Лара.

— Все добре, вони не будуть до тебе приставати, — неначе знову прочитав думки Лари Шон ( як він це робить?)

— Ну так, ну так… — протягнула дівчина, все ще сумніваючись.

Піднявшись на 7 поверх будинку та захекавшись по повній, адже Лара спонтанно захотіла піднятися сходами, а не ліфтом, друзі відчинили двері.

— Привітик! — з однієї з кімнат вийшла жіночка років сорока пʼяти на вигляд.

— Доброго дня, юнацтво! — підійшов і чоловік, видно тато.

— Доброго дня, — соромʼязливо привіталася Лара, опустивши носа.

— Раді вас бачити, — мило говорила мама, аби не налякати дівча. — Мене звати Маргарет, це Вільям. Ми батьки Шона. Знаю, що ви тут хочете розпоряджатися самі, але якщо ми вам знадобимося, то ми будемо поруч, — сказала вона з видимим британським акцентом у вимові.

— Проходь туди, наліво, там моя кімната, — Шон показав рукою на дверний прохід. Невдовзі він підійшов і сам. Його кімната була дуже чистою та світлою. Ларі одразу впала в око чистоплотність Шона.

— Слухай…— сказала вона після декількох хвилин мовчання і милування кімнатою. — Чим пропонуєш зайнятися?

— Я думаю ми можемо подивитися фільм чи пограти в настільні ігри, а ти що хочеш?

Лара почала водити ногою по підлозі, дивно склавши руки перед собою.

— Я бачу, що це точно щось не з розряду «мирно посидіти вдома». Розповідай.

— Давай приготуємо щось смачненьке!

— Зараз спитаю в мами з татом, якщо вони будуть не проти, то чому б і ні. А що саме ти хочеш приготувати?

— Можливо приготуємо печиво? Я вже раз його готувала на новий рік, проте зараз хочу спробувати інший рецепт. Можливо, цього разу приготувати вівсяне… О, ні, я знаю! Давай приготуємо круасани, як із Франції? ( Завжди хотіла спробувати!)

— Ого, о це так пропозиція. Думаю, що для круасанів нам доведеться погуляти по магазинах.

— Добре, підемо разом?

— Авжеж, зараз підійду.

Невдовзі Шон повертається з великою посмішкою і показує Ларі на дверний прохід, немов «збирайся в магазин». Лара тихенько скаче від щастя на місці й пританцьовує в бік дверей. Через деякий час друзі повертаються та розкладають продукти на кухні.

— Ну що, беремося до справи? — бойовим настроєм говорить Лара.

Перший етап заготівель був дуже веселим, хоча доводилося постійно контролювати вміст тіста бо пропорції друзям було ще складно вгадати на око. Проте це було не складно, а вимішувати тісто взагалі було одним задоволенням. Складніше ж було його розрізати, аби потім скрутити в маленькі рогалики.

— Будемо додавати шоколад? — питає Шон, поки вони з Ларою намагаються вирізати якомога рівніші пласти тіста.

— Звичайно! Як без нього!

— А як його треба додавати? — говорить хлопець, відкриваючи обгортку великої плитки шоколаду.

— Спочатку розтопимо, а потім його, здається, шприцем додають чи що. Але це все потім, загорни поки.

Ще трохи і круасани вже запікаються в духовці, а друзі спостерігають, як вони румʼяніють та стають все більшими. (Цікаво, що символізують круасани? )

— Я вважаю, що ми чудово попрацювали, навіть без переворотів на кухні, — сміється Шон.

— Я взагалі здивована, як ти так гарно готуєш, — зізнається Лара. — Зазвичай ніхто з хлопчиків не вміє готувати…

— Не правда. Це ти не бачила мого тата в дії. Він просто чудово готує! Якщо хочеш, він міг би нас навчити якось деяким стравам.

— Я буду тільки за! — Лара вже перестала боятися згадувати про батьків Шона та розслабилася.

Тоді між друзями знову зависла пауза. Вони лише дивилися один на одного й нічого не говорили. Так, наче вони розуміли одне одного без слів.

— Знаєш, я думаю, що я вже можу із впевненістю тобі це сказати. Мені здається, що ми тепер можемо не приховувати того факту, що ми одне одному подобаємося, правда?

Лара закрила обличчя рукою і обережно кивнула, приховуючи посмішку.

— Тому я б хотів тобі запропонувати стати парою. Як ти до цього ставишся?

— Я буду просто неймовірно рада стати твоєю дівчиною, — Дара промовила це так лірично, ніби Шон вже робив їй пропозицію руки та серця.

— Тоді в мене для тебе є ще один подарунок, — Шон витяг з карману коробочку, всередині якої лежав парний кулон у вигляді двох компасів, стрілки яких притягуватися одне до одного, коли вони були на близькій відстані.

Лара повірити не могла своїм очам. Щоб їй так робили пропозицію стати дівчиною! Ще й з подарунком!