З нової сторінки

Пройшло вже майже пів року з першої зустрічі Лари з Шоном. Лара встигла за цей час прочитати стільки порекомендованих ним книг та дізнатися стільки цікавої інформації про людей, скільки не встигла б і за 2 роки. Лара, звичайно, не мала багато часу застосувати отриманні знання на практиці, проте щось спокійне оселилося в її серці з того моменту, як вона почула ті слова підтримки від Шона. Авжеж, стільки всього Лара дізналася про себе і про те, чого насправді хотіла в той день. Хоча годі говорити так, ніби ми завершуємо…це точно не кінець історії з щастям, навіть не середина. Але все-таки щось насправді змінилося у Ларі.

— Минуло вже стільки часу від початку навчального року, мені скоро здавати екзамени вже, лише пів місяця залишилося! Але…Я навіть і не хвилююся, я дуже добре підготувалася та впевнена у своїх силах.

Лара сиділа на стільці в школі, милуючись гарним пейзажем у вікні. Листочки на деревах вже давно зʼявилися, почали буяти квіти, трава вже була достоту зелена. Цей краєвид викликав захоплення і романтичні почуття, ніби сам світ сьогодні вирішив зробити тебе щасливою. Так швидко вже плив час на уроках, наближалися канікули і нове життя, в яке доведеться невдовзі вступити Ларі. Проте лякало одне — Шон сказав, ніби він поїде навчатися закордон після того, як закінчить ходити до школи.

— Памʼятаю, як ми разом виписували цитати з тих книг, я так багато їх занотувала, що мені не вистачило й одного розвороту зошита, цілих 10 довелося заповнити! — бубонила Лара собі під носа.

— Що, Ларусю? — підійшла Неллі й приобійняла Лару за плече.

— От сиджу, думаю собі про те, як швидко сплив час.

— Це ж нам всім вже по 17 років, невдовзі ми станемо повнолітніми! — захоплено подумала Неллі.

— А знаєш, я б не хотіла дорослішати, мені так подобалося бути дитиною, тоді ж літо задавалося нескінченним, а майже будь-яка річ була задоволенням і новим досвідом. Хоча мені іноді здається, що я і дотепер дитиною залишаюсь, — приємно посміхнулася Лара.

— Це точно, — Неллі посміхнулася у відповідь. — А знаєш, що я для тебе маю?

Лара здивовано підняла очі на Неллі, очікуючи незвичайної новини:

— …Представляєш?

— Ти так захоплена цим, невже ти думаєш, що…?

— Мені здається, що так. Я ще з тієї прогулянки  помітила в ньому щось дивне.

— В тебе дуже мітке око, готова визнати!

— Працюємо, — Неллі всміхнулася на всі 32. — Мені здається, що він мені про це скаже на випускному.

— А я то думаю, чого це він постійно за тобою ганяється по перервах. То ви давно вже спілкуєтеся? Ти чогось ніколи про нього не казала…

— Я з підготовкою зовсім відлюднилася, не було часу навіть про справи розповісти. Але тепер ми всі разом маємо гарно відпочити. До речі! Як щодо поїздки на море, як тільки здамо екзамени?

— Ти ж знаєш, я більш ніж не проти! Покличемо всіх, хто тільки зможе з нами вміститися в автобус, — захоплено сказала Лара.

— І Шона клич, — Неллі тицьнула пальцем у ніс Лари, ніби на щось натякаючи. Здається, Ларі ніколи не спаде нагоди зрозуміти навіщо всі натяки Неллі та Ремі. Ба більше, до спілкування з Ремі Неллі не розмовляла натяками… А зараз ніби більш відкритою стала, веселішою.

Лара залишилася одна за партою, тихо відкрила тормозочок з канапками, й, дивлячись у вікно, роздумувала над філософськими моментами життя.

— Іноді так здається, що люди живуть щасливіше за тебе, коли на них дивишся, — говорила вона сама до себе. — Проте ти на них дивишся лише в певний період їх життя. До того ж, ті почуття, які приходять до тебе, коли ти дивишся на них, насправді ж є твоїми, бо ТИ їх відчуваєш. Дуже дивно, то значить я відчуваю щастя, коли бачу щасливих людей? А чи почуваюся я сама щасливою? Або можливо це заздріть та бажання жити таке життя, як і вони? Можливо, якби я почувалася щасливою, то, не задумувалася б про своє щастя. Хоча, насправді це може бути лише особливістю мого світосприйняття та мислення. Зрештою, іноді все ж таки треба себе запитувати: «Чи почуваюся я зараз щасливим/ щасливою?»

На телефон надійшло повідомлення — від Шона.

— «Як ти? Як справи? Хочеш сьогодні зустрітися після школи?»

— «Сорі, сьогодні не можу, але пропоную завтра :)»

— «Тоді давай о 15.00. До речі, в мене для тебе буде подарунок)»

Лара відклала телефон на краєчок парти і широко посміхнулася. Здається, ніби вона знає Шона вже на 70% точно, хоча, можливо, це лише так здається.

— Ми так рідко з Шоном виходимо гуляти через цю підготовку до вступу. Сподіваюся, що влітку ми зможемо проводити більше часу разом. Шон такий відкритий і веселий насправді, таких оптимістів, крім себе я ще не зустрічала. А спочатку здавався тихим занудою. О, а як він розчулюється від милих відео на ютубі й потім біжить до мене за обіймами! Ніколи не подумала, що знайду людину настільки подібну до себе. Шон любить зі мною ходити по місту, він показує мені гарні місця на природі, вчить кататися на моєму новому велосипеді (нарешті я на нього назбирала!) та просто пречудово вміє розвеселити, коли сумно! Він також любить допомагати іншим, ми з ним навіть їздимо волонтерити в благодійні центри. Він просто душка! Він ніби для мене став рідним.

Лара поклала голову на парту й вдивлялася у проміння сонця, що бігало по класній кімнаті.

— Стільки всього змінилося. Якщо раніше я могла себе настільки перенавантажувати роботою, що навіть не мала часу просто мовчки посидіти, не хотіла прогавити життя, то зараз можу запросто це робити. І це все лише трапилося за кілька місців! Хоча ні… скоріше за все це був стабільний ріст. Адже кожного року я вчуся чомусь новому. Проте найбільший переворот в моїй свідомості стався саме в цей маленький період, і я навіть не знаю, як так вийшло. Тепер я почуваюся наодинці іноді навіть краще, аніж в компанії людей. Мені так подобається танцювати одною в кімнаті, гуляти надворі сонячними днями та робити собі дні спа та релаксу. Я вже не так заморочую собі голову, розпитуючи друзів, чи хтось хоче зі мною погуляти сьогодні, я просто пропоную погуляти саме тоді, коли хочу побути саме з ТІЄЮ людиною. Тепер мені так спокійно й цікаво жити на світі (хоча не скажу, що в мене завжди все добре, але ж в тому і сенс, що без поганого і гарного не існувало б)!